Свої природні дива і унікальні місця є в кожному регіоні. Сьогодні познайомимо з кількома, якими цікава Сумщина
Міжнародний стандарт чорнозему
Побачивши майже двохметровий глибинний зріз чорнозему Михайлівської цілини, професор Техаського університету, агрохімік Дейл Шартер, який побував у тридцяти семи країнах світу, сказав: «Такої землі не може бути, таку землю не міг створити і сам Господь Бог!»
У XVIII столітті, коли стали заселяти залишки дикого поля в межиріччі Псла та Груні, на цих землях розташувався конезавод, який спеціалізувався на постачанні орловських рисаків та фуражу до царської армії. Саме завдяки йому і випасам, які для нього зберігалися від обробки, і було збережено унікальну Михайлівську цілину – шматочок незайманості, дитинності нашої давньої планети.
Заповідну цінність цього степу зрозуміли давно. Іще 1928 року Сумський окружний виконком приймає рішення, згідно з яким Михайлівська цілина стає пам’ятником природи місцевого значення. Пізніше вона переходить у розряд самостійного заповідного об’єкту республіканського значення . А вже 1961 року входить до складу Українського державного степового заповідника разом з Хомутовським степом та Кам’яними могилами. Таким чином, Михайлівська цілина потрапила до розряду земель, які суворо охороняються, і жодних робіт, окрім наукових чи науково обґрунтованих, проводити на ній не можна. Хіба що сінокіс дозволили проводити, та й то лише полегшеним знаряддям.
Загалом заповідник має трохи більше за 200 гектарів землі, 50 із них – оті незаймані. Вони зберегли на собі понад 520 видів різнотрав’я, понад 100 видів грибів, більше півтори тисячі комах, звірів, що забігають сюди задля самозбереження, і птахів. Такої землі, саме такого зразка цілинного степу з його характерними особливостями, немає більше ніде у світі. Для того, щоб на використовуваній раніше землі відродилася характерна рослинність, потрібно не менше 50 років. А тут – усе, як від народження. Тому зберігся і наш славетний український чорнозем, так само первозданний. І зразок саме цієї землі, цього ледь не двохметрового шару чорнозему Михайлівської цілини на українській Сумщині, затверджено як міжнародний стандарт чорнозему, не займаного обробкою.
Яблуня-колонія державного значення
Яблуня, що росте в центрі містечка Кролевець, багато років не дає спокою українським ученим. Дерево давно втратило материнський стовбур, але не померло, не засохло. У цього дерева дивовижна здатність виживати, вкорінюючись у землю своїми власними гілками. Коли один із прирослих стовбурів повинен померти, його гілки схиляються вниз і стають новими стовбурами. Такої унікальної яблуні вчені не бачили ніде. Зараз за металевою огорожею на тисячі квадратних метрів лежать 15 прирослих до землі стовбурів, а 40 років тому їх було дев᾽ять. Вчені збилися з пантелику, не знаючи, хто з відростків – син, а хто онук чи правнук першої яблуні.
У 1940-х роках кролевецька яблуня увійшла в історію садівництва. Збереглися записи, в яких тодішній начальник Державної селекційної генетичної станції Іван Мічурін просить у районного агронома відростки диво-дерева. Кажуть, «дітей» яблуні до Москви переслали. Але з них виросли звичайні яблуні. Досліджували навіть місце, де росте яблуня, чи бува воно не якесь аномальне. Втім, місцевість виявилася звичайною.
Учені не можуть підрахувати й вік яблуні. За одними спостереженнями їй 200 років, а за іншими – всі 300! Але дерево й досі плодоносить! Її кислуватими яблуками ласують школярі зі школи, що поруч. Вони ж і опікуються дивом. У науковому світі дерево отримало назву «яблуня-колонія». У 1998 році воно стало пам’ятником природи державного значення.
Мамонт з Кулішівки
Єдиний в Україні, а донедавна і в світі, пам’ятник мамонтові знаходиться на Сумщині, в селі Кулішівка Недригайлівського району. В 1839 році місцевий поміщик, граф Юрій Головкін, задумав побудувати в Кулішівці спиртзавод. Місце вибрали недалеко від річки. Коли копали льох для горілки й вина, робітники наткнулися на кістки величезних розмірів. Граф був людиною освіченою і зрозумів, що відкрив щось сенсаційне. Про знахідку він сповістив до Харківського університету, звідки негайно виїхав відомий натураліст Іван Калиниченко. Розкопки велися десять днів, поки не перешкодили ґрунтові води. Кісток мамонта вистачило на два кістяки. Коли розкопки були закінчено, їх на возах відправили до Харкова, де вони якийсь час перебували в зоологічному кабінеті університету. Потім їх передали в Зоологічний музей Академії наук у Санкт-Петербурзі, де вони зберігаються й зараз.
Знайдені рештки були ідентифіковані як Mammuthus trogontherii (степовий мамонт). Дорослий самець цього виду сягав чотирьох із половиною метра заввишки, важив до 18 тонн, мав бивні довжиною до п᾽яти метрів. Кулішівська знахідка стала світовою сенсацією, тому що в європейській частині тодішньої російської імперії кістки мамонта були знайдені вперше. Щоб відсвяткувати подію, граф Головкін розпорядився на місці знахідки поставити чавунний пам’ятник, який стоїть і досі. Він має вигляд чотиригранної металевої стели, на гранях якої зображено барельєф тварини й викарбувана інформація про цінність палеонтологічної знахідки. А також про те, що в цьому місці проходив кордон між Польщею та Росією. Невідомо чому слово «Росія» на пам᾽ятнику написано з маленької літери.
Світлана ШОВКОПЛЯС,
Алла ФЕДОРИНА
