Древня історія Херсонщини багата і цікава. На степових землях Північного Причорномор’я, на відміну від потужних міських цивілізацій Месопотамії, Єгипту чи Балкан, жоден народ не міг затриматися довший час, адже його неодмінно витісняв інший – сильніший. Проте саме ця етнічна строкатість, своєрідний полігон народів, і надає краю унікальності.
Арії, як прототип … кентаврів
Так, зокрема, тут мешкали прадавні арії, які першими приборкали колись непокірного коня, винайшли колесо та змайстрували перші у світі вози. Саме вони стали прототипом кентаврів, адже балканським народам, які до того часу не знали коней, мешканці Північного Причорномор’я верхи на конях здавалися надприродними істотами. Та, на жаль, ми, напевно, так і не дізнаємося, як називалися найдавніші народи Північного Причорномор’я. Науці вони відомі за назвами археологічних культур: середньостогівської, ямної, зрубної… Першим же народом, назву якого фіксують історичні джерела, були славнозвісні кіммерійці. Ці мужні воїни-кіннотники своїми блискавичними набігами далися взнаки всьому тогочасному цивілізованому світу. Згадує їх і славнозвісний Гомер у своїй безсмертній «Одіссеї». Був кіммерійцем і головний герой творів американського письменника Роберта Говарда мужній варвар Конан, образ якого у кінематографі майстерно створив Арнольд Шварценегер…
Партизанська війна скіфів
У VII столітті до нашої ери кіммерійців змінюють ще грізніші кочівники-конярі – сколоти, яких античні історики увічнили під назвою скіфів. На той час північне узбережжя Понту Евксинського, як греки називали Чорне море, починає привертати увагу всього античного світу. Саме тоді у гирлі Бугу виникає античне місто-держава Ольвія, а дещо згодом – численні землеробські поселення на берегах Дніпро-Бузького лиману, – так звана Ольвійська хора. Суворий кочовий побут, мужність, відсутність протиприродних нахилів, надзвичайна правдивість скіфів – все це дивувало грецьких переселенців. Недаремно чимало сторінок присвятив їм і славнозвісний «батько історії» Геродот.
Скіфи відмовилися підкоритися могутньому й до того часу непереможному перському царю Дарію І, знищивши його армію виснажливою партизанською війною. Сам цар ледве врятувався. А от полководцеві Олександра Македонського Зопіріону пощастило менше – його череп ще довго правив скіфським царям за ритуальну чашу. Пам’ятками могутніх скіфів є стародавні кургани, якими досі рясніють степи Херсонщини. Мабуть найцікавішим з них є Огуз в околицях районного центру Нижні Сірогози. На відміну від інших степових пірамід він мав кам’яну усипальницю. Саме скарби царських курганів дають найповніше уявлення про життя та побут скіфів. Всупереч стереотипам, скіфи не були темними варварами. Так скіфський царевич Анахарсіс вважався одним з семи найбільших мудреців свого часу. Зокрема саме йому античні джерела приписують винайдення гончарного кола…
Особлива роль сарматської жінки
Та все ж і скіфському пануванню у Північному Причорномор’ї настав кінець. Зі сходу рушили більш могутні племена сарматів, які у ІІІ столітті до нашої ери стали справжніми господарями степів від Дону до Дунаю. Цікавою рисою сарматського суспільства була особлива роль жінки. Зокрема, дівчина не мала права вийти заміж, доки не вбила ворога у бою ( так народилися античні легенди про войовничих та прекрасних амазонок). Під тиском сарматів скіфи, за прикладом греків, починають будувати укріпленні міста у пониззі Дніпра. Античний географ Птоломей доніс до нашого часу їхні назви: Метрополіс, Сар, Серім, Амадока, Азагарій. На сучасній географічній карті ідентифікувати ці міста доволі важко. Хіба що місцеві краєзнавці ототожнюють Метрополіс з Бериславом або з городищем біля села Козацьке Бериславського району, а Серім – з Червономаяцьким городищем. Крім того у пониззі Дніпра збереглися пізньоскіфські городища біля сіл Львове, Зміївка, Республіканець Бериславського району, Гаврилівка та Ганнівка Нововоронцовського району, Любимівка Каховського району, районних центрів Великої Лепетихи та Горностаївки. Мешканці цих городищ у І столітті стали слухачами проповідей святого апостола Андрія Первозваного, котрий першим приніс туди світло віри Христової.
Тим часом грецькі колоністи, побоюючись сарматських набігів, мусили перейти під протекторат могутнього Риму. Відтак у пониззі Дніпра та гирлі Інгульця виникають римські укріплення. Та сармати не лише воювали з римлянами. У перші століття нашої ери вони часто наймалися на службу до Римської імперії. Саме з них формувалася важка кіннота армії Риму – катафрактарії. А служили сармати навіть у далеких гарнізонах Британії вздовж славнозвісного Адріанового валу. Існує версія, що саме вони послужили прообразами лицарів короля Артура.
Олексій Паталах, історик ,м.Херсон
