Снайпер на вулиці Грушевського — з Тернопільщини?
«Ігорко Задерейчук — снайпер, він стріляв у Києві…» Така несподівана новина облетіла кулею село Кордишів Шумського району. Більшість людей не хоче вірити, що їх земля могла народити вбивцю, згадують Ігоря як спокійного хлопця. А дехто все-таки призадумався: а раптом йому пообіцяли квартиру, то й взяв зброю в руки, аби вибратися з маленької кімнатки в гуртожитку, де тулиться з дружиною й малолітньою дитиною…
Детальна інформація про снайпера Ігоря Задерейчука з’явилася в інтернеті через день-другий після вбивств на вул. Грушевського. Кілька сайтів поширили резонансну новину: «Снайпера впізнали, коли він на якийсь час зняв маску. На його совісті вибиті очі і травмовані обличчя…» А в коментарях хтось навіть переконує, що він — той профі, що цілився з вікна шостого поверху, але вже не гумовими, а справжніми кулями.
Звісно, перевірити правдивість цієї інформації нереально, адже імена стрільців тримають під грифом секретності, та певно одне: у нинішньому гарячому інформаційному потоці рідко трапляється випадкова інформація: або це правда, або навмисна брехня. Кому ж вигідно таке писати про Ігоря?
Майданівці вишукують правду ледь не з-під землі і, як самі кажуть, не керуються принципом «одна баба сказала». З іншого боку — провладні структури відверто борються, зокрема й інформаційно, проти народу. Ігоря міг хтось підставити? Цілком можливо — аби розвіяти розмови про російських снайперів. До того ж першим написав про це якийсь донецький блогер. Ігор та його дружина негайно видалили сторінки у соціальних мережах і ніде нічого не коментують. У Кордишеві кажуть, що днями Задерейчук телефонував до родички, плакав, запевняв, що не стріляв, казав, що боїться за себе і за рідних. «Якщо мене заб’ють, то знайте — я ні в чому не винен!» — стверджував.
— Понад шість років тому ми випровадили Ігоря до Києва до дядька, бо залишився круглим сиротою, почав запивати, — згадує родичка Феофанія. — У селі вже нікого не залишилося з його рідних — мати, батько, дід і бабуся — на цвинтарі, хата стоїть пусткою. Ігор навідувався торік на провідну неділю. А оце нещодавно злодії залізли до оселі, я просила свого сина зателефонувати до Ігоря, але він не хоче — злий, що той пішов у «Беркут».
В Ігоря є два брати — старший служить військовим у Росії, роками не приїжджав до Кордишева, а брат-близнюк мешкає в Ігоревої тещі на Хмельниччині, він — неповносправний.
— Ігор походить із шанованої родини, якій випала дуже важка доля, — зітхає інша родичка Зоя Гринчук. — Його прадід був грамотним, мав свій банк, читав літературу про вільну Україну, словом, його називали «бандерівцем». Його вивезли з села невідомо куди, прабабця залишилася з двома дітьми… Ігорева бабуся теж брала участь у національній боротьбі, енкаведисти мордували її… Аби врятувати від заслання, її посватав старший на добрий десяток літ рідний стрийко Федір Филимонович Липка. Він був партійний, у 50-их роках був депутатом Верховної Ради СССР, у 60-их керував у Вишнівці, потім його направили головою колгоспу до Кордишева. Кровний шлюб позначився на дітях і онуках. Та, попри все, вони були чудовим подружжям, любилися до смерті, бабуся — неймовірна красуня, її неможливо було не любити.
Перший син Липок помер, а донька, мати Ігоря, народилася неповносправною. У селі згадують, що вона працювала на будові, відмовилася бути санітаркою чи посильною у сільраді.
— Вона була трохи дивна, безталанна, жила не сім’єю, а лише книгами, — розповідають. — Чоловік випивав, ніби десь замерз…
— Доки жив Федір Филимонович, доти була сім’я — тримав дисципліну, хлопців виховував. «Чиї діти?» — запитували. «Филимоновича!» — згадує пані Зоя. — Ігор та його старший брат гарно вчилися, були кмітливими, а на третьому, біднятку, далося взнаки кровозмішання…
Помер батько Ігоря, за два місяці — мати, троє дітей залишилися на бабусині плечі. Другим батьком для хлопців став їхній дядько — бабусин брат Ростислав Липка, який мешкав у Києві і працював головним енергетиком на заводі ім. Петровського. Саме він прихистив у себе Ігоря у перші роки.
— Дядька вже нема, він був дуже розумним, теж нелегке у нього було життя, — переповідають у селі. — Перша дружина була артисткою, вона соромилася, що чоловік із села. «Ты из-под деревенской крыши», — дорікала. «Никита Сергеевич Хрущов тоже был из-под деревенской крыши…» — віджартовувався Ростислав. Так вони й розлучилися. Друга дружина працювала в якомусь міністерстві. Мав дві доньки від різних шлюбів. Та Задерейчуків ніколи не забував — добряк був…
— Не вірю, що Ігор міг стріляти у людей! Він не такий, — знову повертається до наболілого пані Зоя. — Хтось підставив його, комусь вигідно спихнути на сироту таке жахливе безчинство…
Анна М’ятка, НОВА Тернопільська газета
