Сучасна Сумщина мало чим відрізняється від інших регіонів у традиціях новорічно-різдвяних свят. І хоч основним ніби є Новий рік, бо його відзначають усі без винятку, це свято не має якоїсь духовності і глибинності. Натомість Різдво, не зважаючи на колишні тривалі намагання радянської влади його заборонити, залишилося святом, яке має свою душу, обрядовість, таїну…
Як у всіх – кутя, дідух і «коза»
Різдвяні звичаї на Сумщині почали відновлювати з 70-х років минулого століття. Тихо вдома співали щедрівок, колядок, їли кутю. Робити це відкрито було заборонено, а тому небезпечно, як мінімум, для кар’єри. Сьогодні можна, вже не ховаючись, ходити дворами чи квартирами, вітати господарів із Різдвом. І хоч чимало юних колядників ставлять за мету передусім підзаробити, більшість все ж шанує давній ритуал і дотримується його.
«Не зважаючи на те, що у географічному відношенні Сумщина складається з кількох частин: Гетьманщини, Слободянщини та етнічних російських земель, особливих відмінностей у святкуванні Різдва у нас немає, – розповідає голова правління Сумської обласної організації Національної спілки краєзнавців України Олег КОРНІЄНКО. – Це пов’язано з тим, що наше населення походило з різних частин України, отож, кожен вносив свою частку до традицій, що потім приживалися. Найдавніші ж ритуали не змінювалися».
Щодо давніх побутових традицій, то в селах перед Різдвом господині зазвичай підмазували хати, прали фіранки і рушники. А під час самих різдвяних свят не прийнято було палити. Навіть люди похилого віку, які курили люльки, закидали їх на деякий час подалі. Можливо, це було пов’язано з тим, що вся хата була встелена сіном – нагадуванням про те, що Христос народився в яслах, тож зайвий вогонь міг бути небезпечним.
Кожен член родини під час різдвяного дійства виконував свою роль, навіть діти. Готувалися 12 пісних страв. Накривався стіл: по кутках його клали часник, клали печиво-«голубків», ставили зайву миску для подорожнього. Голова родини заносив до хати дідуха – зазвичай це був перший сніп, який жали. Потім брав хліб із медом і обходив все господарство: напував коня, корову, свиней, овець, навіть пса. А вже з кутею йшов надвір кликати мороза, примовляючи: «Морозе, морозе, йди до нас кутю їсти. Не хочеш іти, тоді не ходи на жито, пшеницю та всяку пашницю». Кутю зазвичай робили багатою, бо ж готувалася вона раз на рік. Потім традиційно колядували, «водили козу».
Різдвяні цікавинки і курйози від козацтва до НЕПу
Особливе місце в традиціях святкування Різдва на Сумщині займають козацькі звичаї. Залишилися спогади про те, як це відбувалося, приміром, у часи, коли містечко Глухів було козацькою столицею. Тоді на різдвяні свята не було вихідних, адже саме на початку січня в столиці традиційно збиралися сейми генеральної та полкової старшини, на яких обговорювали кадрові призначення, податкову політику або підготовку військових виправ. На Різдво до Глухова з’їжджався весь тогочасний бомонд: духовенство, генеральська старшина, полковники, урядники найбільших центральних установ, а ще – російський генералітет і офіцерство.
Відомий мемуарист XVIII століття, модник і гульвіса, генеральний підскарбій (міністр фінансів) Яків Маркович у своєму щоденнику не раз нарікав на те, як глухівські міщани напередодні свят нечувано підвищували ціни на оренду будинків і продукти. Дрова ж і свічки, без яких годі було уявити святковий затишок, могли коштувати дорожче від чорної ікри! Втім, на наїдках не економили. Столи були багатими і пишними. Традиційно було вдосталь м’яса, особливим шиком вважалися десерти. Якщо кава, шербет і марципани в козацькій Україні через близьке сусідство зі Сходом не були дивиною, то західні смаколики – бізе, пудинги, тістечка – мали більший попит. У дні свят пили і їли аж до занадто. Подейкують, що 79-річний гетьман Данило Апостол одного разу так відзначив під час різдвяних свят відкриття свого нового палацу в Глухові, що зліг майже на цілий рік. А чергових бенкетів з нагоди нового 1734 року здоров’я його вже й зовсім не витримало. Тому Україна потім на довгі 16 років опинилася без гетьмана, потрапивши під правління російських намісників.
Звичайно, плин часу додавав нюансів до традицій. Так, новомодною «фішкою» святкувань у XVIII столітті стали феєрверки. На Різдво 1709 року в Сумах перебували Петро І і князь Меншиков з дружинами. Влаштували гучну гулянку з феєрверком. Як писав особистий хронограф царя Желябужський, «ледве не спалили Суми». А на ранок Петро пішов до Спасо-Преображенського собору на молебень – напевне, відмолював гріхи.
Відповідно до злободенних тем вносилися «поправки» і в тексти колядок . Скажімо, колядка часів НЕПу звучала так: «Колядин, колядин, дайте неровський один. А як можна, то і два – у честь празника Різдва». Неровський – це склянка місткістю більше 300 грамів. Втім, на вулицях навіть після «неровських» п’яні не зустрічалися. «В українського народу завжди була культура пиття. Пияцтва не було. Ще відомий церковний історик та джерелознавець Філарет Гумілевський писав, що українець ніколи не пив, щоб напитися, а тільки для підтримки дружньої бесіди», – розповідає Олег Корнієнко.
Перерваний зв’язок
Загалом про старовинні різдвяні звичаї на Сумщині збереглося мало інформації, і тема ця слабо досліджена. Пам’ятали про обряди ті, хто жив ще до революції. А вже їхні діти, на долю яких випали голодомор і війна, естафети не перейняли – стало не до традицій, з якими ще й вперто боролася влада. Перервався зв’язок поколінь, було знищено сам дух народного свята. «Сьогодні ми маємо неправильне уявлення про ті часи, мовляв, усе тоді було відстале. Насправді духовний світ тодішніх людей був набагато багатшим, ширшим і різноплановішим. І займав у житті людей значно більше місця, ніж зараз», – впевнений Олег Корнієнко. Отож, нам ще треба ростиі рости до рівня наших предків, навіть у традиціях святкування.
Світлана Шовкопляс
