Засуджений за жорстоке побиття матері вину не визнав, але в апеляційній скарзі просив пом’якшити покарання.
Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційну скаргу захисника обвинуваченого Миколи Х. на вирок Лановецького районного суду від 7 червня 2024 року.
Як встановлено судом, 8 червня 2023 року, у період із 14 по 17 год. між Миколою Х. та його матір’ю, які перебували у власному будинку, що в с. Верещаки Кременецького району, на побутовому ґрунті раптово виникла словесна суперечка, під час якої 37-річний син руками і ногами наніс своїй 63-річній матері удари в різні частини тіла, спричинивши їй множинні переломи ребер справа та пошкодження внутрішніх органом, що призвело до смерті пенсіонерки на місці події.
Вироком Лановецького районного суду від 7 червня 2024 року Миколу Х. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого), та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 10 років.
До відома: санкція ч. 2 ст. 121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.
Уважаючи призначене покарання надто суворим, захисник подав апеляційну скаргу, в якій просив вирок скасувати та призначити Миколі Х. покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Зазначив, що його підзахисний любив свою матір і щиро шкодує про її смерть, після події він викликав швидку допомогу та поліцію, а в суді щиро розкаявся. Також наголосив, що судом не враховано думку потерпілої, бабусі Миколи Х., яка просила онука суворо не карати, щоб він міг доглядати за нею, оскільки після смерті дочки вона залишилась сама.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально перевіривши та проаналізувавши матеріали кримінального провадження в межах поданої апеляційної скарги, прийшла до висновку, що суд першої інстанції вірно визначив вид і розмір покарання й виніс законне та обґрунтоване рішення, тому підстав для скасування вироку немає.
Так, ч. 1 ст. 69 КК України визначено підстави для призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом: а) наявність декількох (не менше двох) обставин, які пом’якшували покарання та істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого злочину; б) дані, що певним чином характеризували особу винного.
Тим часом, відповідно до матеріалів провадження, у суді першої інстанції обвинувачений своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав, під час розгляду справи висував різні версії події. Скажімо, спочатку казав, що коли зайшов до хати та побачив на підлозі непритомну матір, почав робити їй штучні дихання і міг поламати їй ребра. Тому факт злочину та обставини його вчинення місцевий суд встановлював на підставі показів свідків, проведених слідчо-оперативних заходів і слідчих дій, які повністю викривали обвинуваченого у вчиненні злочину.
Вже під час апеляційного розгляду обвинувачений стверджував, що не пам’ятав обставини події. Однак таку версію спростували висновки судово–психіатричного експерта, згідно з якими Микола Х. виявляв ознаки розладів психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю, що не досягали рівня психозу чи вираженого недоумства, тому він міг усвідомлювати свої дії та керувати ними.
Однак основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину.
Таким чином, колегія суддів не встановила жодної пом’якшуючої покарання обставини, тому прийшла до висновку про відсутність підстав при призначенні покарання застосувати ст. 69 КК України, про що ставив питання в апеляційній скарзі захисник обвинуваченого.
Водночас районний суд правильно врахував обтяжуючу покарання обставину – що Микола Х. вчинив злочин стосовно особи похилого віку, з якою перебував у сімейних відносинах (тобто, щодо своєї матері–пенсіонерки).
При цьому думка потерпілої (бабці) стосовно розміру покарання не може бути вирішальною для суду, на що неодноразово звертав увагу Верховний Суд у своїх постановах, тому доводи апелянта в цій частині колегія суддів визнала неприйнятними.
Разом із тим, відповідно до вимог ч. 2 ст. 404 КПК України, колегія суддів вийшла за межі апеляційної скарги та виключила з мотивувальної частини вироку обставину, що обтяжувала вину Миколи Х., – вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп’яніння. Цей факт на досудовому слідстві не встановлений і в ході судового розгляду не досліджувався, а у матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази з приводу перебування Миколи Х. у стані сп’яніння та якого саме сп’яніння. На думку колегії суддів, дана обставина не вплинула на правильність визначеного судом терміну покарання, зважаючи на наявність іншої обтяжуючої вину обставини – вчинення злочину щодо особи похилого віку, з якою перебував у сімейних відносинах та відсутності пом’якшуючих вину обставин.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченого Миколи Х. залишила без задоволення, а вирок Лановецького районного суду від 7 червня 2024 року – без змін, повідомляє пресслужба Тернопільського апеляційного суду