Ім’я Людмили Гургач з Чорткова відоме багатьом шанувальникам української культури далеко за межами Чортківщини. Медикиня за фахом, відома майстриня художнього бісероплетіння є постійним бажаним гостем різних виставок й етнофестивалів. Однак порівняно недавно її непересічний талант яскраво проявився у ще одній галузі народного мистецтва. Більш як столітню глиняну родинну хату свого чоловіка вона перетворила на справжній музей народного побуту під відкритим небом, розписавши її стіни зовні й всередині, пише Чортків Сіті
Ми охоче відгукнулися на запрошення мисткині побувати у неї в гостях, адже досі лишень вдавалися до передруку статей про її диво-садибу з різних інтернет-джерел. Й одного травневого погожого дня ми потрапили до обійстя родини Пуцентел, що загубилося серед закинутих, порослих густою рослинністю людських осель, де колись вирувало життя.
Автор: Любомир Габруський
– За документами 1910 року у Босирах мешкало 810 сільчан, нині взялися з сусідкою рахувати – дійшли до 55. І то добре, бо ще кілька літ тому було на десятеро менше. В часі війни оселилася в пустуючій оселі багатодітна родина з Херсонщини – їхні корені походять звідси, – пояснює наша співбесідниця.
Її оселю неважко розпізнати, навіть якби не застали господині вдома, неодмінно натрапили б на це обійстя. Ще здаля кидається ввічі розмальована металева огорожа і два національні прапори при вході – синьо-жовтий і червоно-чорний. За воротами вдалині садочку серед розмаїтої природи ледь видніється білосніжна розписана хата, немов з ілюстрацій до українських народних казок.
Автор: Любомир Габруський
– Обіруч від дверей літньої кухні – герби Поділля і Галичини, ми знаходимося на їхній межі, звідси менше трьох кілометрів до Збруча, – коментує господиня. – На «глухій» північній стіні – вся наша Україна: гори Карпати, Дністер, цукрозавод мого чоловіка – він там трудиться кранівником… А від сусідки Марії Шеремет зобразила півників – та дуже просила.
Любомир Габруський
Любомир Габруський
– Як ви до цього прийшли? – цікавимось у миловидної швидкої жіночки невисокого зросту.
– Мені завжди подобалось малювати, ще зі школи, хоча художницею себе не вважаю. Внутрішні стіни мого будинку у Чорткові теж розмальовані, тож певний досвід уже мала, – продовжує. – Розпочинала з печі. Це – основа основ у домі. Чому? Тут горить вогонь, тобто є життя.
Мене часто запитують, звідкіля я цього навчилась? Сама точно не знаю. Може, тому, що бачила це з дитинства, у своєї бабці Ксені у Вербівцях, що на Теребовлянщині. Там точно така ж була глиняна хатина на дві кімнати – теплу, що взимку опалювали, і холодну, а посередині кухня, яку тут називають «ванькер»…
Реклама
Ось всі тягнуться до сучасного, а мені навпаки більше до вподоби старовинне. Нехай тут затхлий запах, але зовсім інше повітря, ніж в міських будинках. Цегляні будівлі того не мають. (І це правда. Неможливо було надихатися насиченим ароматом буйнотрав’я, яким особливо наповнене повітря цієї чи не найрозкішнішої пори року – Авт.)
Автор: Любомир Габруський
Основні малюнки виконані у ковідні часи – було багато вільного часу: повна ізоляція, відсутність контактів тощо. Спершу потрібно було добре підготувати основу, заробити тріщини, причому неодноразово. Бо за деякий час стіни знову будуть тріскатись. Глиняні хати потребують щорічної побілки, тоді вони довше зберігатимуться.
Раніше мене дещо бентежило, що малюнки швидко вигорали. Розпитувала в художників, якими фарбами краще користуватись. Спершу використовувала Color, тепер перейшла на Delfa. Трохи краще, але все одно потроху вигорають на сонці. Коли стала більше цікавитись, дізналася, що наші предки не раз на рік, як гадалося, а періодично, до великих свят підправляли малюнки на хаті.
Автор: Любомир Габруський
– Взагалі розпис оселі – це характерно для нашого регіону в давнину? – запитуємо у мисткині.
– Так. І зовні наші пращури розписували хати, і всередині. Малювали здебільшого солярні знаки, квіточки над дверима чи біля вікон, виноград, що означало продовження життя. Ці малюнки несли певні символи. Скажімо, на печі часто зображали свій родовід. Від горщика галузились дві гілки роду. Рожева квіточка означала доньку, синенька – сина. По їхній кількості можна дізнатись, скільки в родині було дітей, внуків, правнуків тощо. Подібну річ довелося зустріти свого часу на Луганщині, де родинне дерево було символічно передано через величезний вишитий рушник.
Автор: Любомир Габруський
До слова, не всі мали задатки до малювання. Хто не вмів, іноді вдавався до хитрощів. Улітку поспівали огірки, тож, розрізавши його навпіл і мокнувши у фарбу, на стіні виходив чудовий малюнок цього популярного овоча.
Ця оселя не тільки цікава зовні, а й своїм внутрішнім наповненням, адже, зайшовши всередину, немов потрапляєш у музей народного побуту. Важкі дерев’яні ліжка з вишитими величезними подушками, лави вздовж стін, бамбетель, масивні дерев’яні шафи, старовинне дзеркало на стіні, не менш древні образи, скриня зі всім тим, що у ній має бути, веретено, праник, жилізко…
– Я тут практично нічого не змінила, лише привезла швейну машинку від своєї другої бабусі Єви, що походить з Лемковини, – розповідає пані Людмила. – Як все застала через рік після смерті Володиної (чоловік п. Людмили – Авт.) матері Анни, котра доглядала цю оселю з любов’ю, приїжджаючи на літо в село, так воно і лежить на своєму місці.
Любомир Габруський
Любомир Габруський
Пані Людмила розповідає, що у неї одразу промайнула думка щодо облаштування тут етнооселі. Каже, буваючи десь у музеях, не раз натрапляла на спеціально облаштовані відведені кімнати в народному стилі. А тут – все готове! Тільки заходь і споглядай.
Автор: Любомир Габруський
Цю хату, якій понад сто літ, будував прадід чоловіка – Ілько Пуцентело. Він мав п’ятеро доньок. Одна з них вийшла заміж за Михайла Сорокопуда з Великих Чорнокінців. Cин від цього шлюбу Володимир одружився на етнічній білорусці Анні, котрим й дісталася вона у спадок. До речі, завдячуючи пращуру Ількові, котрий бережно ставився до майна, збереглася велика кількість родинних фотографій і різних архівних документів, що датуються 20-30-ми роками минулого століття: план забудови, купчі грамоти, підшиті ухвали про сплату податків, різні страхівки, молитовники 1907-го і 1918-го років та багато іншого.
Будівничий оселі Ілько ПуцентелоЛюбомир Габруський
Любомир Габруський
Що цікаво, у Босирах маса закинутих людських осель, більшість з яких – справжній клондайк для поціновувачів старовини. Мандруючи порослими густою рослинністю сільськими стежками, пробравшись крізь густі хащі, зазирнули з цікавості до однієї з них, двері якої провалились всередину. Ліжка, шафи, образи, речі домашнього вжитку, вишиті фіранки, рушники – все лежить на своєму місці, як залишили господарі, відправившись на той світ. А нащадкам, з усього видно, ці родинні реліквії виявились до одного місця. Коли десь там, на сході, нажите людськими руками добро руйнує видимий ворог, тут на лице звичайна руйнація людських душ. А таких сіл, подібних нашим Босирам, в Україні тьма. Добре, що для збереження бодай однієї з них знайшлися світлі голови і роботящі руки Людмили Гургач та її чоловіка Володимира Сорокопуда. А що ж інші?
Любомир Габруський
