У Тернополі попрощалися з 31-річним бійцем Віктором Пасічником. Військовий родом із села Саранчуки. Вперше чоловік пішов на війну у 2014 році. Тоді був парамедиком добровольчої організації “Госпітальєри”. Після АТО працював за кордоном, а коли почалася повномасштабна війна, знову повернувся на фронт. Захищав Україну в складі 67-ї окремої механізованої бригади.
Про це Суспільному повідомив командир роти вогневої підтримки 67-ї ОМБР Назар Сарабун.
9 вересня 2024 року Віктор загинув. Його життя обірвалося на Донеччині.
Вчора, 15 вересня, жителі міста Тернопіль зустріли бійця “На щиті”. Сьогодні, 16 вересня, з “Ведмедем” попрощалися в “Домі печалі”. Сюди прийшли рідні, друзі, побратими, однокласники, одногрупники та односельці чоловіка. Священники відправили панахиду. Побратими віддали Віктору останню шану.
“Це була душевна людина, він міг вирвати із себе душу й просто віддати. Головне, щоб той, хто поруч, був щасливим. І йому було легше, коли люди збоку були веселі. У боях на ту людину можна було покластися. Ти знаєш, що де б ти не був, як би тобі важко не було, він ніколи тебе не залишить”, — розповів побратим “Гром”.
Побратим “Гром”. Суспільне Тернопіль
Попрощатися з бійцем прийшов капелан-доброволець Ярослав Яготін.
“З Віктором ми познайомилися у 2023 році в Лимані. Ми приїжджали до хлопців і коли виходив “Ведмідь”, то я розумів, що атмосфера на цілий вечір вдалася. В ньому було дуже багато життя. В мене було таке відчуття, що в дитинстві він впав у “Редбул”, як ті Астерікс і Обелікс, в яких була суперсила, бо в ньому було стільки енергії, стільки радості”.
Ярослав Яготін. Суспільне Тернопіль
Від “Дому печалі” похоронна процесія вирушила на Микулинецьке кладовище.
Віктор Пасічник родом із Саранчуківської громади. Навчався в Тернопільському технічному університеті на інженера-механіка. У 2014 році, коли був студентом, пішов на війну добровольцем. Долучився до “Госпітальєрів”, де був парамедиком. В АТО воював до 2016 року, а потім поїхав працювати за кордон. Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, чоловік знову взяв зброю до рук і став на захист держави. Воював у лавах 67-ї окремої механізованої бригади.
“Ми зібралися тут, щоб віддати шану справжньому патріоту України, мужньому та рішучому воїну, командиру відділення 2-го кулеметного взводу роти вогневої підтримки 2-го стрілецького батальйону військової частини А4123, молодшому сержанту Пасічнику Віктору Степановичу”, — сказав офіцер обласного територіального центру комплектування Федір Приступа.
Офіцер обласного територіального центру комплектування Федір Приступа. Суспільне Тернопіль
Матері загиблого бійця вручили грамоту пошани та скорботи від головнокомандувача Збройних сил України та передали прапор.
Матері вручили грамоту пошани та скорботи. Суспільне Тернопіль
Матері передали прапор. Суспільне Тернопіль
На кладовищі побратими та рідні поділилися спогадами про Віктора. Про бійця розповів його командир Назар Сарабун:
“Ми всі знали Віктора як осередок добра, як людину, яка робила неймовірні речі. Він був прикладом відваги, був серцем нашого підрозділу, без якого більше не зможемо нормально дихати”.
Командир роти вогневої підтримки 67-ї ОМБР Назар Сарабун. Суспільне Тернопіль
Назар Сарабун повідомив, що на честь Віктора заснують стипендію.
“Стипендія Віктора Пасічника буде спрямована на виховання української молоді молодіжними організаціями. Він жив Україною, він був свідомим і кращим сином Української Держави. Його справа має бути продовжена та увіковічнена в навчанні майбутнього покоління України”.
Назар Сарабун. Суспільне Тернопіль
Віддати останню шану “Ведмедю” прийшов друг дитинства та однокласник Богдан Багрій. Чоловік долучився до ЗСУ в 2014 році. Нині воює в 44-ій окремій артбригаді. Він поділився спогадами зі шкільних років.
“Найяскравіше — це кожного ранку ходити 2,5 кілометри до школи. Це приблизно 30 хвилин. Ми кожного дня туди й назад ходили. Спілкувалися, обговорювали. Я досі не вірю, що він загинув. Я досі вірю в душі, що він живий. Він був хорошою людиною, освіченою людиною, був настільки розумним, що багато кому до нього ще далеко”.
Богдан Багрій. Суспільне Тернопіль
Сестра Віктора Юлія Пасічник розповіла, що брат був нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
“Він був унікальним. Життєрадісний, позитивний, кмітливий. А ще він завжди поспішав, ніколи не мав часу. Завжди біг вперед. Його ніхто не зупиняв. Бо він не питався, чи йти, а ставив перед фактом. Він так і зробив тоді вночі 24 лютого. Я тоді була у Польщі. Мама подзвонила і сказала, що просто серед ночі він зібрався і поїхав. Мама пробувала казати, щоб не їхав. А він каже: “Ні, мамо, хто як не я. Не тримайте мене, бо я все одно піду”.
Юлія Пасічник. Суспільне Тернопіль
Поховали Віктора Пасічника на “Алеї Героїв”.
Прощання із воїном. Суспільне Тернопіль
Могила Віктора Пасічника. Суспільне Тернопіль
“Люблю тебе, обнімаю, цілую, синочку. Тут твоя домівка тепер, буду приїжджати до тебе”, — попрощалася з бійцем мати Ніна Пасічник.
Ніна Пасічник біля могили сина. Суспільне Тернопіль
