Діяльність ОУН та легендарне прізвище Бандера у більшості асоціюються виключно з західною Україною, але це невірно. Боротьба ОУН і УПА на землях Херсонщини потребує окремого дослідження з різних причин. Однією є та, що власне Херсонська область була створена 1944 року, а діяльність українських націоналістів на півдні України розпочалась ще до Другої Світової війни. Саме тоді були створені таємні похідні групи ОУН, у складі яких налічувалося від трьох до п’яти тисяч осіб.
Великих угруповань було три: «Північ», «Центр» і «Південь». Група «Північ» мала на меті досягти Києва, група «Центр» – Харкова, а група «Південь» – Одеси та Криму. Основне завдання їх полягало у створенні на місцях адміністративних органів української влади. Українське підпілля Півдня На Півдні українське підпілля було досить потужним. Підпільні організації існували в усіх обласних центрах та більшості районів і були доволі міцні, інколи вони мали в розпорядженні навіть власні друкарні. Певне уявлення про їх діяльність дають спогади В.Т.Бойка – члена націоналістичного гуртка, що існував у 1941 році у селі Нововоронцовка на Херсонщині.
Перші арешти націоналістів розпочалися з жовтня 1941 р. Тоді у Миколаєві було заарештовано 16 членів ОУН. При арешті до німців потрапили важливі документи про структуру організації, її завдання, псевдоніми керівників, тому в місті розпочались арешти. В той же час у Херсоні також проводились арешти членів цієї організації, четверо з яких були страчені. Члени ОУН в Херсоні активно діяли під прикриттям загонів самооборони, дозволених окупаційною владою. Вони проводили збори з метою пропаганди програми ОУН, на які збиралося до двох тисяч осіб. Прихильники націоналістів гуртувалися навколо командира самооборони на ім’я «Конрад». Вони мали зв’язок з іншою групою, що діяла в муніципальній адміністрації Херсона. Керував нею заступник мера на прізвисько Гриць. За архивними даними в середині січня 1942 року обидві групи були заарештовані. Однак націоналісти-підпільники продовжували боротися проти німецьких загарбників у Херсоні та районних центрах. Тому окупанти почали переслідувати усіх підозрілих, і 12 серпня того ж року в Херсоні було заарештовано ще 8 запідозрених у приналежності до українського підпілля. А в листопаді в Херсоні і Миколаєві відбулися повторні арешти. Втім, в область прибули нові члени похідних груп.
Підпільну сітку організував буковинець «Довбуш». Через Миколаїв і Херсон йшла лінія зв’язку з підпіллям у Маріуполі. Богдан, рідний брат Степана Під загрозою переслідування за членство в ОУН рідний брат Степана Бандери Богдан покинув рідні пенати, коли західна Україна стала радянською, і почав «мандрівне» життя підпільника. Він перейшов західний кордон УРСР і осів у польському Холмі. Навчався у тамтешній гімназії. А незадовго до початку радянсько-німецької війни, коли ОУН засилала в Центральну, Східну та Південну Україну свої «похідні» групи, приєднується до однієї з них і разом з іншими «західниками» проникає до Херсонщини. «Богдан» (інші псевдо – «Богданчик», «Іван») керував молодіжною мережею Херсонської округи ОУН (Б). Остання була підзвітна Миколаївському проводу, який очолював «Директор». Вище «Директора» в організації стояв «Юрко» – це псевдонім відомого діяча ОУН і УПА Василя Кука. Головним завданням для «Богдана» стала пропаганда серед молоді ідей організації. Агітація серед юнаків та дівчат була для ОУН пріоритетною, адже за умов постійного гестапівського терору відчувалася стійка потреба в нових людях.
Спочатку, після перевірки ідеологічних основ, зацікавленим давали читати щось з пропагандистської літератури, періодики або листівки, які регулярно постачалися із західної України. Потім новачкам доручали неважку роботу (перенести пакет, документи, когось зустріти). У фіналі кандидат на членство повинен був прийняти присягу на вірність ОУН. У листопаді 1943 року «Богдан» «засвітився» в замаху на німецького поліцая. Рятуючись від переслідування гестапівців у Миколаєві, він з колегами потрапив в село Піски. Одного вечора, коли друзі зібралися в хаті місцевої жительки Ніни Яковлєвої, до них прийшов поліцейський разом зі старостою села і почали обшук. Не довго думаючи, «Богдан» вихопив у поліцейського гвинтівку, а його товариш «Хвиля» вистрілив тому в голову. Після цього підпільники розбіглися хто куди. На початку 1944 року змінився керівник Миколаївського проводу ОУН і «Богдана» посилають керувати підпіллям в Баштанський район. Активність Бандери так вразила керівника Миколаївської округи ОУН (б) Павла Микитенка, що він на допиті в НКВС зарахував того до «найнебезпечніших індивідів», а Баштанський район охарактеризував як «найбільш заражений націоналізмом». Криївка неподалік села Піски «Богдан» оселився в селі Піски, у будинку дівчини Моті, яка симпатизувала оунівцям. Збереглися досить цікаві свідчення про характер і особисті якості тодішнього «Богдана». Ось яким він запам’ятався колезі: «25 років, західняк, всю його сім’ю репресувала радянська влада, нелегал». В інших протоколах допитів читаємо: «На вигляд років 18, хоча насправді 26, з Буковини, низького зросту, худий, білявий, волосся світло-русяве, скуйовджене. Довгасте бліде обличчя, очі сіро-блакитні, ніс прямий, вуха великі. Був фізично слабкий, але рішучий і сміливий, «живим в руки не здасться». Десь у лютому 1944 року всім стало зрозуміло, що не за горами зміна влади – німецької на радянську. Тому було прийняте рішення побудувати укриття, щоб актив зміг там знаходиться у важкі дні. Богдан Бандера також копав один з «бункерів». На початку березня він оселився в укритті за 8 км на схід від села Піски. У таких «ямах» керівники Миколаївського і Баштанського підпілля сподівалися пересидіти зміну влади, а потім легалізуватися під виглядом колишніх радянських партизанів. «Богдан» рекомендував вступати в Червону Армію і підшукувати там нових членів ОУН. Паралельно на місцях планувався набір бажаючих у збройні «боївки». «Заколотники» сподівалися спрямувати і тих, й інших воювати на Волинь у складі УПА. Багатьох тривожило земельне питання. «Богдан» обіцяв у майбутньому роздати землі селянам для «індивідуального користування». З Богданом Бандерою в притулку також переховувалися підпільники села Піски, але через деякий час це укриття виявили німці. Зав’язалася перестрілка. Частина повстанців зуміли втекти. Підпілля Миколаївщини дуже постраждало від радянської масакри. Зокрема, за нез’ясованих обставин загинули його керівник «Директор», заступник Павла Микитенка «Микола». А сам Микитенко, особисто знайомий з Богданом Бандерою, пішов на співпрацю з НКВД, але вже в лютому 1945 року «за зраду Батьківщині» отримав 10 років таборів. Херсонські оунівці діяли ще й на початку 50-х Закінчення життєвого шляху Богдана Бандери, за розповідями очевидців, настало у березні 1944-го. За спогадами мешканки с. Піски Тамари Задираки, «Богдана» випадково застрелили червоноармійці з Сибірської дивізії, які перебували в селі на відпочинку.
«Коли він забіг у сад, – згадувала жінка, – військовослужбовці його оточили і почали бити. Вони прийняли його за німецького шпигуна. Він заговорив з військовими – говорив, що він не німець і просив здати його в комендатуру. Я стояла приголомшена. Я згадала мітинг і цей голос. Потім зірвалася з місця і підбігла до хлопців. Кажу їм: «Він же не німець!» А вони: «Ти його знаєш?» «Ні, не знаю, але чую польський акцент, так говорять західні українці». Я відразу здогадалася, що це той же хлопець, який виступав на мітингу. Він зрозумів, що я його намагаюся захистити, і вже вмираючим голосом промовив: «Я Богдан, я українець зі Львова» – і невдовзі помер». Богдана Бандеру тоді поховали на городі Тамари Задираки. Чітких офіційних документів, які б розставили всі крапки над «і» в цій історії, так і не виявлено. Залишилося тільки кілька непрямих документальних свідчень. В 1944 – му році на допитах у НКВС місцеві підпільники, розповідаючи про оунівської мережі, раз за разом давали свідчення про якогось 25-26 річного «Богдана». Але жоден з них не знав точно, з ким насправді мав справу. Незважаючи на те, що радянська влада арештовувала, розстрілювала та висилала на Соловки усіх українських націоналістів, котрі вели підпільну роботу в Херсонській області, все ж в регіоні залишились люди, котрі не переставали боротись за незалежність України.
За даними архіву КДБ у с. Рубанівка на Херсонщині (Великолепетиський район) ще навіть у лютому 1953 року було виявлено молодіжну групу ОУН у складі дев’яти осіб, яку очолював виходець з-під Галича Мар’ян Голотів. У молодих людей було вилучено два автомати, три пістолети, набої та підпільну літературу. Усіх їх засудили та вислали до таборів.
Алла Дігтяренко, за інформацією Інтернет-видань та архівних даних
На фото: справа – Богдан Бандера. Фото з архіву Віри Мельник
