5 серпня в Почаївській лаврі вшановують Чудотворну ікону Божої Матері.
У 1675 році за щирими молитвами перед цим образом обитель була врятована від турецької навали. Цього року виповнюється 345 років від часу коли сталась ця подія.
“Звертаємо увагу на ікону Почаївської Божої Матері, яка перебуває в Свято-Успенській Почаївській лаврі, виконуючи свою головну функцію за початковим призначенням, – розповідає Олександр Булига. – 1559 року, подорожуючи Волинським краєм, в Орлянський замок княжої родини Гойських (сучасне Тернопілля) завітав православний митрополит Неофіт. Щирий та щедрий прийом у володіннях Гойських, певно, вразив високого гостя. На згадку про його відвідини власниця Орлянського замку Анна Гойська отримала від митрополита ікону Божої Матері написану на дерев’яній дошці. На її звороті (згідно інвентаря Почаївського монастиря від 17 вересня 1736 року) містився «руський» (український) напис: «Неофитъ, митрополитъ греческій даруе сей образъ Ей Мосци Пани Анне Гойской 1559 року».
Ікона знаходилась майже сорок років у домовій каплиці цієї князівської родини. І сама Анна, і її слуги неодноразово ставали свідками незвичайних подій, пов’язаних із цією іконою. Той, хто ревно молився перед образом Богородиці, отримував зцілення від хвороб. За народним переказом, після прозріння сліпонародженого брата Гойської, Пилипа, який також звертався з молитвою до Божої Матері, посередництвом цієї ікони, Анна вирішила за необхідне зробити святиню надбанням широкого загалу. Для цієї благородної справи було обрано гору біля села Почаїв, на якій із давніх-давен стояла Успенська церква. Такий вибір Гойської, найімовірніше, зумовлювався тим, що на Гору Почаївську з різних країв приходили прочани поклонитися вже існуючій тут святині – відбитку стопи Божої Матері, який утворився у XIII столітті, після явлення Богородиці у вогненному стовпі, про що свідчать джерела пізнішого часу.
Вважаємо, що саме пошанування цього сакрального місця, зумовило передачу Анною Гойською чудотворної ікони на Гору Почаївську та створення тут чернечого осередку.
Урочисте перенесення ікони на Гору Почаївську відбувалося за участю церковних ієрархів. 14 листопада 1597 року Гойська внесла до Кременецьких земських книг фундушовий запис про заснування християнської обителі у їй належній маєтності в селі Почаєві при Успенській церкві: «…абы у томъ монастыри чернецовъ людей добрыхъ набожного живота ниякого иншого закону только Греческого Восточной церкви…».
Чудотворний образ Божої Матері переданий 1597 року Анною Гойською Успенській церкві, став другою святинею фундованого нею монастиря.
Кількість паломників до православного Свято-Успенського монастиря, розташованого на Горі Почаївській, що почав функціонувати, як спільножитний, після фундушу Анни Гойської, найімовірніше, збільшилась саме після появи тут чудотворного образу Богородиці.
Розмір ікони 32,8х26,88 см, написана олійними фарбами на липовій дошці і скріплена двома дубовими шпугами.
У центральній її частині – поясне зображення Богородиці з Немовлям на правій руці. Характерною особливістю ікони є плат (хустка, пеленка) у лівій руці Богородиці, яким прикриті ноги Спасителя. З лівого і правого боку ікони знаходяться зображення пророка Іллі, мученика Стефана, святих Міни та Аврамія. У нижній частині розміщені мучениці Катерина, Параскева та Ірина.
Дослідники переконанні, що це була домашня ікона. «Наявність на іконі вибраних святих свідчить про те, що вона була виготовлена на замовлення невідомої нам родини, яка бажала бачити на образі своїх покровителів».
Ікона зберігалась в Успенській церкві новоствореного Почаївського монастиря. Коли в обителі було зведено Троїцький собор (1649), другу монастирську святиню перенесено до нового храму. В період будівництва Успенського собору ікона «помещалась во временно устроеной уніатами церкви, в новой братской трапезе». У новозбудованому головному монастирському храмі чудотворний образ зайняв місце у 1791 році. Тут він знаходиться і сьогодні, в третьому ярусі іконостаса над іконою Тайної Вечері.
У 1675 році під час так званої Збаразької війни, у якій зіткнулись територіальні інтереси Речі Посполитої та Османської Порти, Почаївський монастир оточило турецьке військо. Після молитви братії до Богородиці та обнесення монастиря з іконою Почаївської Божої Матері, відбулось чудесне з’явлення Пріснодіви, яка захистила своїм омофором святе місце від ворогів. Як справедливо наголошують сучасні науковці, хоча ця подія не увійшла до літопису війни, проте набула величезного значення для самого монастиря.
Чудесне врятування обителі ще більше привернуло до неї та її святинь прочан, пілігримів, а також державних мужів. У народі народилась дума про чудо 1675 року, відома під назвою «Ой зійшла зоря вечеровая», яку й сьогодні можна почути в храмах.
У ХVІІІ столітті, як відзначають дослідники минулого монастиря, з чудотворною іконою пов’язана подія, якщо і не сама важлива в духовному розумінні, то досить яскрава і святкова.
Йдеться про коронування у вересні 1773 золотими вінцями образу Почаївської Божої Матері. У той час (з 1712 року) обитель знаходилась у юрисдикції Уніатської Церкви.
В західній церковній традиції коронування Богородичних ікон було започатковане 1631 року. Автором цього способу прославлення вважається граф Александро Сфорци Палавичині, який заснував для цієї мети спеціальний фонд.
В практиці Західної Церкви коронування ікони означає формальне канонічне визнання відповідного образу насправді чудотворним.
“Велика заслуга у проведенні канонізації почаївської ікони належить фундатору будівництва вищезгаданого Успенського собору графу Миколаю Потоцькому. Як свідчить його листування з протоархимандритом ЧСВВ Іпатієм Білинським, граф усіляко намагався прискорити проведення коронації, підготовку і проведення якої було покладено на Єпископа Луцького та Острозького Сильвестра Лубенецького-Рудницького. В травні 1773 року, коронування ікони дозволено Римом, звідки отримано чин коронування, який з латини перекладено на церковнослов’янську мову, – відзначає Олександр Булига. – Про значення Почаївського обителі та однієї з її святинь, того часу, свідчать торжества приурочені до цієї події, що тривали на протязі тижня. У них приймало участь приблизно сто тисяч осіб, які прибули до монастиря. Тридцять п’ять тисяч з них були причасники.
1831 року Свято-Успенська обитель повертається в юрисдикційне підпорядкування Православної Церкви. У цей час на Горі Почаївській відбуваються трансформації пов’язанні з конфесійною належністю монастиря. У серпні 1861 року в Успенському соборі освячено новий іконостас, особливою прикрасою якого став зіркоподібний кіот з чудотворною іконою Богоматері. Це творіння відомого майстра золотих справ з Петербурга Федора Верховцева. У 1866 році, він зробив нову золоту ризу на чудотворну ікону та оздобив її дорогоцінним камінням. «Новий зіркоподібний кіот і риза з іконою стали сприйматися як єдине ціле. У такому вигляді вони набули статусу взірця для масового наслідування при оздобленні багатьох храмів”.
У другій половині ХІХ ст. в Почаївській лаврі, біля колодязя святого Йова, у внутрішньому дворику, поміж Успенським собором та братським корпусом, збудовано каплицю, де зберігається один із багатьох списків образу Почаївської Божої Матері. При вході в монастир, через надбрамний корпус, у 1997 році, на честь 400-річчя перенесення чудотворної ікони на Гору Почаївську, було зведено ще одну каплицю, де також знаходиться копія ікони. Сама ж святиня, перебуває в головному лаврському соборі над Царськими Вратами. Всі, хто приходить сюди, мають змогу приклонитись до чудотворного образу, попрохати в Богородиці вирішення своїх проблем, побажати здоров’я та щастя своїм рідним і близьким. Присутні у Свято-Успенському храмі, на його стінах, також можуть побачити картини зцілення Пилипа Гойського та врочистого пере¬несення ікони Божої Матері на Гору Почаївську 1597 року.
Чудотворна ікона Почаївської Божої Матері двічі покидала монастир. Вперше, насильно забрав її, у першій половині XVII століття, фундатор обителі племінник Анни Гойської Андрій Фірлей. Пізніше розкаявшись, він повернув, монастирську святиню братії.
Вдруге Почаївська Богородиця покинула монастир під час Першої світової війни. У 1915 році були евакуйовані усі рухомі монастирські святині, обитель захопили австрійські війська, які вигнали з неї ченців, осквернили храми. Насельники повернулись в обитель у 1916 році, а святині у 1918-му.
Також існувало припущення, що дар засновниці Почаївської обителі Анни Гойської, залишив стіни обителі після повернення монастиря у юрисдикцію Православної церкви (1831). Цей факт не підтвердився у майбутньому. Як свідчить акт Приймальної Комісії по передачі майна Почаївського монастиря від уніатів до православних: «Святая икона Почаевская, принятая православными в углублении того же запрестольного униатского киота, в котором она была поставлена униатами в 1791 году, была в той же медной посеребренной, узорчатой пластине и в ризе из крупного и мелкого жемчуга с двумя золотыми венцами над Главой Спасителя и Богоматери. Венцы (должно быть, те самые, которыми св. Икона была коронована в 1773 году) сияли рубинами и алмазами».
Таким чином, можемо стверджувати, що убережена під час пожежі 1869 року, ікона подарована у XVI столітті Анні Гойській мирополитом Неофітом, й сьогодні є власністю Почаївської лаври.
Почаївська Свято-Успенська обитель та її однойменний собор, ставши домівкою, у якій перебуває чудотворна ікона, її посередництвом, відкриває дорогу до зцілення душевного та тілесного усіх тих, кого покликав цей образ. Саме з його силою мешканці Гори Почаївської захистили монастир від вторгнення турецького війська у 1675 році, встояла обитель і в часи атеїстичного свавілля радянської влади у ХХ столітті.
У наш час, святкування дня пам’яті ікони Почаївської Божої Матері (5 серпня), як згадка про події 1675 року, перетворюється у велелюдне зібрання тих, хто вшановує особливість цієї святині для членів Церкви, громадян Держави, яких поєднують християнські цінності, завдячуючи чому і з’явився цей образ на Волині. Значення ікони Почаївської Божої Матері, для християнського світу обумовлюється тим, що вона насправді стала тією святинею, яка асоціюється з місцем її збереження – Почаївською лаврою – місцем знаходження обителі, – пише Типовий Кременець
