Головна Новини 24-річний АТОвець і на інвалідному візку встановлює рекорди і вишиває неймовріні картини

24-річний АТОвець і на інвалідному візку встановлює рекорди і вишиває неймовріні картини

Війна розділила життя Ігоря Лугини на «до» і «після» в ту мить, коли куля снайпера, пробивши легені, зачепила його хребет. Вона залишила шрам на тілі, але не зламала духовно. Навіть невтішний діагноз лікарів молодий захисник не сприйняв як вирок. І хоч нині 24-річний сумчанин пересувається на інвалідному візку, проте він життєрадісний і щасливий. Ігор встановлює національні рекорди, вишиває неймовірні картини, має багато мрій, які наполегливо перетворює у реальність, пише “Сільський господар плюс”

ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ
На війну Ігор Лугина пішов, коли йому виповнилося вісімнадцять. Тоді у нього теж були мрії, але дещо інші, ніж тепер. Хлопець саме закінчив перший курс університету, де здобував фах вчителя фізкультури. У майбутньому бачив себе успішним педагогом і тренером. Але в один момент він вирішив покинути звичне життя і перебратися в окопи. Відчував, що це його святий обов’язок – взяти до рук зброю і захищати Батьківщину. Ішов туди за покликом серця, бо вважав, що перекладати відповідальність на чиїсь плечі йому не дозволяють гідність і виховання.
За досить короткий час, будучи одним із наймолодших воїнів, він навчився стріляти із семи видів зброї. Під час відпусток їздив складати сесію. Як і його побратими, вірив, що скоро повернеться додому з перемогою і почне реалізовувати свої плани. Але у січні 2017 року під час бою на Світлодарській дузі постріл ворога зруйнував його надії. Коли Ігор у складі 54-ї окремої механізованої бригади разом із бійцями облаштовував окопи, снайперська куля пробила його бронежилет, пройшла крізь легені і поранила хребет.

З ПОСМІШКОЮ ТА ОПТИМІЗМОМ
Незважаючи на пекельний біль, в Ігоровій пам’яті збереглися уривки того часу.
– Пригадую, що я навіть попрощався з товаришами, – розповідає Ігор. – Знаю точно, що робив це з посмішкою на устах. З самого початку я знав, куди йду, що мене може чекати, тому був готовий до найстрашнішого. Але вочевидь у Бога на мене були інші плани. Тож я вирішив не здаватися навіть тоді, коли після операції у військовому госпіталі в Дніпрі не зміг ворухнути ногами. Слова лікарів спочатку звучали як вирок. Іноді я навіть не міг розрізнити, який біль важчий: тілесний чи моральний. Але знайшлися сили взяти себе у руки, прийняти те, що неможливо змінити і рухатися далі.
Нині Ігор із вдячністю згадує волонтерів, які підтримували його психологічно, допомагали під час реабілітації. Вони й досі пропонують підтримку, однак Ігор прагне іти по житті самостійно. У нього, впевнений, є для цього сили. І рідні люди, які завжди поруч. Дружина Марина, з якою вони побралися під час фронтової відпустки, з перших днів у військовому госпіталі постійно чергувала біля його ліжка. Саме тоді й повідомила своєму коханому, що у них народиться син Андрійко, якому нині вже минуло два роки. Ця новина ще більше додала сил раненому бійцю.

ОБЕРІГ І ЗЦІЛЕННЯ
Духовний порятунок Ігор знайшов і у вишиванні. Якогось дня у військовому госпіталі попросив принести йому бісер і полотно. Лежачи він почав творити красу, яка піднімала його настрій та вселяла надію. Першим його витвором була ікона Архангела Михаїла. За три роки Ігор вишив понад шість десятків ікон та картин, на яких зображені яскраві квіти, вольнолюбиві птахи та звірі. Чимало робіт присвятив патріотичній тематиці. Згодом почав займатися алмазною вишивкою. Свої картини Ігор спершу продавав, а виручені кошти відкладав для реабілітації. Торік за отримані гроші придбав подарунки на Миколая вихованцям дитячого будинку.
– Моє захоплення вишивкою починалося як терапія, – каже Ігор. – Голка і бісер стали для мене своєрідними психологами. Уже три роки минуло, як я з ними подружився, і не було ще жодного дня, щоб я не вишивав. Фотографії своїх робіт виставляю у Фейсбуці. Приємно, що люди із захватом оцінюють мою працю. Дехто навіть дарує мені схеми картин. У мене вже їх стільки, що до самої старості можу вишивати (сміється – авт.).

СИЛА СПОРТУ
Енергію і благодатну силу Ігор черпає і в спорті. Перша участь у пів марафоні на дистанції 21 км вселила у нього віру в те, що він може жити повноцінно. А ще бути прикладом для інших. Вже невдовзі були нові змагання у різних містах. На одному з них Ігор встановив всеукраїнський рекорд, подолавши 10 км на інвалідному візку з одночасним виконанням вправ з програми Кросфіт. А заодно він довів собі та тим, хто ще не повірив у власні сили, що життя прекрасним буде тоді, коли ми самі розмалюємо його яскравими фарбами.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА