21 жовтня у боях неподалік Лисичанська, що на Луганщині, загинув 34-річний житель села Білозірка, навідник 2 відділення 2 аеромобільного взводу 1 аеромобільної роти 1 батальйону 81 аеромобільної бригади Віктор Іванович Довгалюк.
Опора, надія і розрада: у невимовному горі залишилася у Героя мама Ольга. Пані Оля – вчителька, а Віктор був її єдиною дитиною. Закінчив Тернопільський виш, працював деякий час бухгалтером в місцевій агрофірмі, останнім часом їздив на заробітки в Польщу.
Повномасштабне вторгнення не залишило байдужим Віктора — як і всі свідомі українці, він у перші дні війни (в березні) прийшов до військкомату. Не маючи досвіду армійського гарту, спочатку служив у роті охорони ЗСУ в Ланівцях, а в червні разом із 22 земляками з Лановеччини відбув на навчання в Житомир. Півтора місяці підготовки — і військових відправили на передову східного фронту, де ведуться запеклі бої. Земляки трималися купи, ділили навпіл і маленькі радощі фронтових буднів, і складнощі, і неспокій та втрати побратимів.
21 жовтня в районі населеного пункту Білогорівка, що неподалік Лисичанська (Луганщина), під час чергових обстрілів росіян Віктор Довгалюк загинув у бою.
Загальновідомо, що солдати на війні стають як одна сім’я. Їхня дружба, а відтак і турбота один про одного, міцна. Коли втрачають побратимів на своїх очах, це біль, розпач, горе, злість, що не забувається. Це вічна незагойна рана у свідомості тих, хто виборює мир і незалежність України від московських гнид.
Військовослужбовці з підрозділу, друзі з Білозірки, односельці — всі в скорботі. Віктор був добрим, відповідальним, виконавчим. Був веселим і щирим. Він не звив власного сімейного гніздечка, але був для своєї мами єдиною розрадою, надією та любов’ю. Нині пані Оля залишається з сином лише в думках, але материнське серце відмовляється вірити у непоправність втрати. «Швидка» до її оселі зачастила, як тільки матері повідомили страшну звістку. Ніякі медикаменти чи обійми, ніякі слова співчуття, ніякі сльози не в змозі заспокоїти і розрадити жінку.
Молитовно ми з Вами, пані Олю. З Вами думками й моральною підтримкою. Декілька віршів присвятили односельчанки загиблому Герою. Віриться, що Господь не залишить матір-сироту, дасть сили прийняти жахливу реальність і навчитися жити з одним крилом…
Джерело: lannews.net
