Головна Новини Тернопільська керамістка розповіла про своє захоплення

Тернопільська керамістка розповіла про своє захоплення

«Усі тарілочки різні, хоч як не старайся повторити, все одно виходить щось нове. Для мене це таке спасіння, бо раніше я постійно страждала від того шо у роботі все повторюється, а одноманітність так втомлює. Тут про одноманітність й мови не може бути. Постійні сюрпризи, неочікуваності і танці з бубном», — якось написала на своїй сторінці керамістка Таїсія Антонюк, авторка Cercira кераміка, і ця неповторність стосується не тільки тарілок, а й чаш, чашечок, таць, піал… Пише Погляд.

Часто її вироби схожі на застиглі екзотичні рослини. Фактурні поверхні, наповнені пишнотою життя форми, блискучі, дзеркальні, глянцеві, матові, рівні, фактурні поверхні. Так чи інакше в різноманітності проглядається те, що поєднує ці вироби — вони виповнені того природного задоволення собою, розкошування формою, як то буває у рослин.

Але я поспілкувалась із Таїсією не зовсім про це, а про гедонізм, характер глини, та острів Керкіру.

ФІЛОСОФІЯ ГЕДОНІСТКИ

— Ти займаєшся керамікою вже рік. Який приватний досвід тобі найдорожчий у цій справі? Чого тебе навчила робота з глиною?

— З глиною я працюю навіть довше, а тільки з керамікою — рік. Глина — матеріал своєрідний, у неї примхливий характер. Часто вироби, в які вкладаю багато роботи, не виходять, деколи може не вдатись ціла партія. Спочатку це сильно засмучувало, а згодом навчило не прив’язуватися до речей і якщо щось не вийшло, просто починати спочатку. Цей підхід і по житті допомагає.

— У тебе в Інстраграм-профілі написано «філософія гедоністки». Розкажи, як вона впливає на твою роботу і вироби.

— Для мене гедонізм — це більше, ніж просто задоволення своїх потреб, як часто трактується це поняття, для мене — це усвідомлений підхід до життя, із задоволенням і прийняттям усього, що відбувається. Кераміка — це справа, якою я почала займатися для задоволення, і кожен виріб — це продукт кайфового процесу.

ЛИСТОК ФІКУСА І ШТОРМ

— Багато твоїх виробів перегукуються з природними формами чи й мають їхні елементи — я про ті, котрі з відбитками листків. Отже коли би йшлось про те, що росте на твоєму керамічному острові, то які рослини ти би перелічила?

— Я взагалі не прив’язуюся до конкретних рослин чи ще чогось — я ще у пошуках стилю. Просто шукаю цікаві текстури в усьому, що під руками, тому коли в травні з’являються свіжі лопухи, або в лісі знайду гарну папороть, так і кортить їх втиснути в тарілку.

— З мандрівок ти привозиш екзотичні листки, аби зробити з них відтиски. Розкажи історію, пов’язану з якимось особливим листком.

— Це така маленька традиція — створюю собі сувенір сама. Кожен листок, який я привезла, має історію, бо зазвичай я цю справу відкладаю на останній день поїздки, а якщо точніше — то на останню годину перед вильотом, тому доводилося і в ботанічних садах гуляти, і в садочки приватні залазити. Але найбільше пам’ятається фікусовий, заради якого довелося лізти на гігантське дерево в шторм.

— Чим тебе приваблює використання органічних форм?

— У природі все гарно, гармонійно, хоча формується хаотично, як на мене, це хороший приклад для наслідування.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ВІДКИДАННЯ ЗАЙВОГО

— Пам’ятаю, ти розповідала, що твій дідусь працював на тернопільському фарфоровому. Цей інтерес до кераміки мав якісь перегуки з ним? Наскільки тебе підтримала родинність цього заняття?

— Він працював у художньому фонді, але випалював роботи на фарфоровому, як і всі керамісти того часу.

Думаю, інтерес до творчості в мене сформувала таки родина, батьки мої за освітою теж художники. В першій нашій квартирі все було заставлено дідовими великими керамічними вазами і панно з шамоту, в кухні була ціла стіна об’ємної плитки ручної роботи, гігантські картини, мольберти та інше, що мене дуже цікавило. Шкода, що дідусь помер давно і я не почерпнула в нього ніякого досвіду.

— Яка була твоя перша керамічна задумка?

— Серія мисок і чашок у флористичному стилі з блакитними і рожевими краплями. Це був перший досвід роботи з глазурями, в процесі я переплутала кольори, все вийшло зовсім не так, як уявляла, але прикольно. Щось з того розкупили, а дещо залишила на своїй кухні для історії.

— У тебе дві освіти — зубний технік і психолог. Про першу ти писала, що вона навчила працювати з гіпсом, і «залишила» інструменти, котрі використовуєш, а як придалась друга?

— Психологія дала усвідомлення, допомогла розібратися з бекграудом, який заважав. Навчила брати на себе відповідальність, відсіюючи все лишнє я і прийшла до справи, яка до душі.

— От, до речі, в одному пості ти писала, що гончарство — добра арт-терапія, вона вчить багато чому, зокрема, перебуванню тут і зараз й усвідомленому сприйняттю справи. Розкажи про свій улюблений терапевтичний ефект від роботи з глиною?

— Ти якраз його описала. Перебування тут і зараз, чистота думки, спокій.

СКЛАДНІСТЬ ПРОСТОТИ

— Ти якось казала, що найскладніше робити чисто білі тарілки. Розкажи, які ще кольори чи деталі, що на позір прості, на практиці виявляться примхливими.

— Все просте — складне. Рівні форми, симетрія, тираж. Це просто для тих хто так мислить, для мене складно.

— І про кольори, хоч і прочитала, що ти використовуєш бірюзовий через «слухняність» і те, що він гарно поєднується з молочінням, але він уже став дуже впізнаваним. Розкажи трохи про своє відчуття барв, про те, як підбираєш їх до форми. Чи буває так, що відчуваєш — цьому виробу пасуватиме саме такий колір.

— Бірюзовий і до назви пасує. Керкіра — це ж острів з яскраво бірюзовими лагунами. Деколи думаю про колір ще на першому етапі, коли формую виріб, а часто в останній момент вирішую експериментувати, щоб знайти щось нове. Кольори люблю усі, головне правильний відтінок. Хоча замішування відтінків теж складна справа. Я колись думала що це як у живописі — що на палітрі змішала, таким колір і буде. А тут майже наосліп вкриваю тарілку, результат побачу аж через добу, коли відкрию піч.

— Наостанок розкажи про той ресурс, котрий допоміг тобі почати власну справу та допомагає зараз у її розвитку.

— Розпочати справу допомогла свободолюбивість, а допомагає продовжувати шалений інтерес і любов.

Запитувала Анна Золотнюк. Фото надані Таїсією Антонюк.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here