Головна Новини Шаховий геній з Копичинець

Шаховий геній з Копичинець

Знаменитий український гросмейстер, із містечка Копичинці на Тернопільщині, Василь Іванчук відзначив 50-річний ювілей.

На світовому шаховому обрії український шахіст Василь Іванчук з’явився 1988-го, коли переконливо переміг на престижному турнірі в Нью-Йорку й потрапив у склад радянської збірної, що стала восени того ж року переможцем Всесвітньої шахової олімпіади. Це була команда на чолі з шаховими супер-зірками, Каспаровим та Карповим… Відтоді Іванчук постійно перебував в еліті світових шахів, завжди був бажаним учасником будь-якого престижного турніру. І до п’ятдесяти років назбирав стільки титулів, що вистачить на цілу шахову команду, пише Високий Замок. 

Понад тридцять років тому мені пощастило побувати в тодішньому Ленінграді на зустрічі любителів шахів з екс-чемпіоном світу Михайлом Ботвинником, який носив неофіційний титул патріарха радянських шахів. Було приємно чути з уст уславленого метра чимало гарних слів щодо творчості юного тоді львівського гросмейстера Василя Іванчука. На думку патріарха, це Василь був одним із найталановитіших шахістів нового покоління, якому Ботвинник пророкував чудове майбутнє. Коли тоді при зустрічі з Василем я розповів йому про слова екс-чемпіона світу, Іванчук скромно відповів, що до таких компліментів ставиться дуже стримано. Для нього шахи, як він висловився, це розгорнута книжка: що більше сторінок прочитаєш, то більше переконуєшся, як мало ще знаєш. Іванчук, хоча вже виграв тоді знаменитий нью-йоркський турнір і не губився в компанії з Каспаровим та Карповим, тільки проникав у глибини улюбленої гри. І прекрасно розумів, скільки там іще незвіданого…

Упевнена перемога на іспанському супертурнірі в Лінаресі 1989 року, ще переконливіша ― у Лінаресі-1991, коли львівський гросмейстер пройшов без поразки усю дистанцію, обігравши дорогою обох великих «К». Ці тріумфи Василя підтвердили пророцтво Ботвинника, і в елітній шаховій абетці,, що багато років відзначалася одноманітністю, з’явилася нова ліетра — «І». Рідкісне обдарування Іванчука дивувало навіть досвідчених фахівців. Дехто при цьому зауважив: постійна заглибленість у свої думки, у вирішення шахових проблем, якими Іванчук жив чи не щохвилини, створили йому ореол нестандартної особистості. Шаховий журналіст Анатолій Мацукевич навіть приписав Іванчуку подібність до відомого російського поета початку минулого століття Веліміра Хлєбнікова: мовляв, «обидва часто запускаються у власні світи, звідкіля не завжди встигають повернутися на землю».

У силу різних обставин Іванчук згодом на кілька років втратив стабільність успіхів. Ні, він ніколи не опускався нижче певного рівня (його рейтинг ніколи не був меншим від 2700), але в його зазвичай активній грі стало відчуватися якесь небажання продовжувати боротьбу. Часто, переконавшись, що позиція не віщує хороших перспектив, Василь погоджувався на нічию і йшов займатися якоюсь іншою справою. Йому подобалося, зокрема, грати у шашки, рулетку, карти, більярд, вивчати екзотичні іноземні мови, наприклад, турецьку й китайську… Львів’янин, залишаючись у шаховій еліті, уже не був настільки небезпечним для суперників. Та все ж талант не закопаєш! Це підтверджують фантастичні комбінації Іванчука, які не раз визнавалися найкращими творчими досягненнями року.

За багато років, починаючи від першого тренера, Геннадія Михайловича Василенка з Тернополя, з Іванчуком працювали чимало майстрів і гросмейстерів. Назву лише львів’ян (можливо, не всіх) – Володимир Бутурин, Віктор Желяндинов, Михайло Некрасов, Фелікс Левін, Олександр Сулипа, Орест Грицак. Іванчукові було цікаво працювати, зокрема, з легендарним Віктором Корчним чи талановитим естонцем Лембітом Оллем. А на кожен турнір Іванчук сам вибирав або шахового секунданта або просто людину, з якою хотілося бути…

У новому тисячолітті до Василя Іванчука прийшла пора зрілості, а примхлива Фортуна повернулася обличчям. Дехто вважав що Іванчук втратив свій шанс стати чемпіоном світу, коли він у січні 2002 року поступився іншому представнику України, Руслану Пономарьову, у фінальному поєдинку за шахову корону. Але, з іншого боку, саме такі поразки заставляють проаналізувати свої помилки, обрати вірний шлях до їх подолання і знову піти вгору. І 2009-го року Василь поділив перше-друге місце у своєму улюбленому Лінаресі, повторивши успіх двадцятирічної давності. Тільки сильні натури, справжні турнірні бійці й неординарні спортсмени здатні на такі успіхи.

Останні роки Василь Іванчук свій день народження зустрічав на березі Середземного моря — в Монте-Карло або у Ніцці, де у другій половині березня проходили цікаві змагання за оригінальною формою: 12 найкращих шахістів світу щодня грали кожен з кожним по дві партії — одну наосліп, другу в швидкі шахи. Часто 18 березня Іванчуку доводилося сідати за шахівницю, іноді й програвати «негостинному» супернику… Але 2009 року на «Амбер-турнірі» був вихідний день. Можливо, для того, щоб організатори та колеги могли привітати шанованого усіма «Чукі», як за кордоном називають нашого земляка, з першим 40-літтям… Удома Василь був зазвичай уже наприкінці березня, і тоді отримував свою порцію вітань від родини, друзів, колег, просто любителів його таланту.

Наступні дні народження Василь проводив переважно вдома, бо «Амбер-турнір”-2010 був останнім у серії, що тривала двадцять років. Саме Іванчук був єдиним шахістом, що брав участь у всіх двадцяти «Амбер-турнірах», двічі перемагаючи на цих змаганнях (1992, 2009) та не раз потрапляючи до числа призерів.

Якось колишній головний тренер збірної України, одеський гросмейстер Володимир Тукмаков, відповідаючи на запитання, кого би він обрав до збірної світу першого десятиліття ХХІ століття, назвав такі імена — Вішванатан Ананд, Веселін Топалов, Василь Іванчук, Левон Аронян і Магнус Карлсен. Три чемпіони світу та наш шаховий гетьман України!

А нещодавно англійський гросмейстер Найджел Шорт, обраний восени минулого року одним з віце-президентів ФІДЕ, відповідаючи на запитання, кого може назвати шаховим генієм, заявив таке: «Якщо говорити про геніальність шахіста, то насамперед треба говорити про оригінальність його задумів. Я вважаю, що генієм є українець Василь Іванчук. Це мені підтвердив і багаторічний чемпіон Гаррі Каспаров, який сказав, що цей гравець був справді дивовижним. Іванчук міг заграти будь-який дебют і ставити у безвихідь суперників з їхніми домашніми заготівками. У чисто шаховому аспекті Василь був неймовірним і міг виграти у кожного».

Довідка «ВЗ»

Василь Іванчук народився 18 березня 1969 року в м. Копичинці на Тернопільщині. 1995 року закінчив Львівський інститут фізичної культури. Чемпіон Європи серед юнаків (1987), абсолютний чемпіон Європи (2004), чемпіон світу в складі збірної СРСР (1989) та збірної України (2001), чемпіон світу з блискавичної гри (2007, 2016), віце-чемпіон світу (2002), переможець Всесвітніх шахових олімпіад (1988, 1990, 2004, 2010), володар шахового «Оскара» (1991, 1995) найкращого шахіста світу, володар звання «Шаховий гетьман України». Обирався найкращим спортсменом Львова (1996, 2001, 2002, 2004, 2007, 2011).