Головна Новини Чортківчанка Тетяна в декреті вже сьомий рік поспіль: жінка розповіла як це...

Чортківчанка Тетяна в декреті вже сьомий рік поспіль: жінка розповіла як це бути багатодітною мамою (Фото)

У молодій сім’ї Михайла та Тетяни Воробців усіх разом п’ятеро. Давид — найстарший син, йому трохи більше, як п’ять з половиною років, Марко — молодший брат, йому майже чотири, та донечка Аня, їй недавно виповнилось два.

Батько за освітою програміст, проте змінив вже декілька робіт і зараз допомагає батькам у торговельному бізнесі. Мама закінчила технічний університет в Івано-Франківську за спеціальністю інженера. Молода сім’я від одруження проживає окремо від батьків, пише Чортків Сіті

З Тетяною ми зустрілися ближче до вечора посеред тижня, оскільки молода мама трьох дітей про материнство хотіла розмовляти в присутності чоловіка Михайла, щоб і його можна було про щось запитати, оскільки з роботи батько повертається пізно.

Цікаво, що Михайлові не так важливо де і ким працювати, як те, який це приноситиме дохід для сім’ї. Він вважає, що не варто надіятися на кар’єрні успіхи, наприклад, працюючи на державній роботі, ціною отримання меншої заробітної плати за те, щоб у майбутньому досягнути вищих посад, чого може й не статися.

Поки тато працює, вихованням дітей займається мама. Таня в декреті вже сьомий рік поспіль. Вийти на роботу планує, проте боїться, що роботодавці можуть не захотіти мати справу з баготодітною мамою, і хвилюється, бо ще не уявляє, як успішно впоратися з маленькими дітьми, домом та роботою одночасно.

Одна дитина в сім’ї — це мало

Молода мама зустріла мене на порозі їхньої квартири одна, провела на кухню, де ми й розмовляли, а діти тим часом гралися у своїй кімнаті. Спочатку Таня не знала, що розповісти про материнство, — на стільки звичною є для неї роль матері. У дитинстві, пригадує жінка, завжди хотіла стати мамою, але що матиме велику сім’ю, не сподівалася:

— Завжди уявляла себе мамою лише двох малюків. Так було у сім’ї моїх батьків, де з дітей були тільки ми з сестрою Мар’яною. Моя мама у своїх батьків є єдиною дитиною, через те вона нам змалку говорила, що потрібен ще хтось. Їй завжди було сумно одній, вона не мала з ким у дитинстві погратися, а у старшому віці, — порадитися, поділитися смутком чи радістю. Тому постійно нам із сестрою говорила, що ми повинні одна одну любити, бо «ми, старі, повмираємо, а ви залишитеся одна в одної». Цей виховний момент про любов між дітьми у сім’ї я успадкувала від батьків і тепер передаю й своїм дітям.

Багатодітне материнство — «тягар легкий»

Народити та виховати першу дитину — найважче. З наступними — завжди легше:

— Коли з’являється кожна наступна дитина, найважче — перші три місяці адаптації. Цей час потрібен і мамі, й старшим дітям, щоб призвичаїтись одне до одного. А далі, опираючись на отриманий з першою дитиною досвід, материнство стає «тягарем легким».

Таня розповіла, що найважливіше у вихованні — це власний приклад. А ще — дисципліна у відношенні до себе і до дітей. Режим теж відіграє важливу роль. Так, діти в них досі лягають спати в обід, а ввечері засинають не пізніше дев’ятої. Такий режим й у вихідні дні. Батьки впевнені, що добрий сон — запорука здоров’я:

— Нас запитували, чому ми так швидко вкладаємо дітей спати наніч. Але вони, граючись разом, до цього часу вже добре втомлюються і хочуть самі спати, тобто ми їх не примушуємо. Зате потім зранку нам не доводиться будити малюків до садочка: вони скоро прокидаються і легко встають самі.

Таня пригадує, як, будучи вагітною вперше, готувала пельмені чоловікові, наперед переймаючись тим, що після народження не встигатиме готувати такі смаколики. Але зараз, маючи трьох дітей, Таня ліпить пельмені частіше, ніж перед першими пологами.

Діти вчаться дбати про інших

Діти Тетяни та Михайла, попри суперечки, яких буває чимало, як і у всіх сім’ях, пам’ятають одне про одного, наприклад, коли щось купують. Це те, що дуже тішить молоду маму:

— З покупками в магазині у нас майже завжди одна і та ж історія, — розповідає Тетяна. — Якось зайшли в продуктовий лише з Давидом, і я навмисне хотіла купити щось одне лише для нього. То син запитав: «А для Марка і Ані?» Тобто завжди мусимо купити три цукерки, три шоколадки чи три сочки, — посміхається. — Молодший, хоч йому лише чотири, робить так само. Вони вже самі пам’ятають про інших.

Кожна дитина — унікальна

Пройшло десь п’ятнадцять хвилин, а діти, забавившись, досі не забігали на кухню глянути, хто прийшов до мами:

— Ось поглянь. Якби у мене була лише одна дитина, — роздумує Таня, — вона б постійно потребувала уваги, і то моєї, бо гратися з нею було б нікому. А так ми з тобою спілкуємося, а діти, коли їх більше, граються собі разом, і мене їм не дуже треба.

Раптом ми почули наближення шуму від дитячих пустощів у сторону кухні. Першим до нас забіг Давид, за ним майже миттєво з’явився Марко. Ще за дві хвилини ми познайомилися й з Анею. Хлопці вибирали собі рацію, на яких були зображені герої мультиків. Я якраз запитувала, на стільки діти різні:

— Старший завжди поступається, і з ним набагато легше домовитися — відповідає Таня.

— Я буду цим героєм, а ти — тим, — діляться хлопці.

Марко засмутився, захотів іграшку з героєм, якого вибрав брат. Давид довго не думав, одразу помінявся.

— От бачиш, — звернула мою увагу на реакцію дітей мама. — Не думаю, що це дуже добре. Хотілося б, щоб Давид вмів відстоювати себе, свою позицію. Це синдром сторшого брата — завжди поступатися молодшим. Якоюсь мірою, це і наша з чоловіком вина. Нелегко пояснити малим дітям, що потрібно ділитися, захистивши при цьому права кожного з них. Наприклад, меншому завжди хочеться гратися тим, чим грається старший. Але тепер, коли Марко вже підріс, ми частіше захищаємо право Давида не поділитися з братом іграшкою, доки він не набавиться сам.

Якщо про хлопців мама розповідала як про одне ціле, то донечка від них дуже відрізняється:

— А Аня — це дівчинка — посміхаючись, продовжує Таня. — Звичайно, відчутно те, що вона росте між двома хлопцями: Аня бойова, може братам надавати стусанів і легко добитися свого, але коли дістаю із шкафа платтячка, доня задоволено їх приміряє і милується собою в дзеркалі. Пригадую, як минулого року перед Великоднем, коли у мене було багато роботи на кухні, донечка довго спала. Я не надто поспішала подивитися до неї, намагаючись якнайшвидше впоратися з роботою. А коли прийшла до її кімнати, то побачила таку картину: сидить моя Аня на ліжку — вся червона. Виявляється, вона вже давно не спала, а тихенько бавилася моєю помадою. Та сама історія з моїми кремами, — з легким сумом згадує мама.

Мама ще додає, що донечці легко дається навчання у всьому: вона вже самостійно їсть — її не потрібно годувати, говорити почала швидше і вдається Ані краще, ніж це було з хлопцями в її віці.

Сім’я — це не в’язниця

Мама розповіла, що через те, що тата цілими днями немає вдома, діти його щовечора з нетерпінням чекають біля порогу вхідних дверей. В очікуванні повернення з роботи тата, донечка часто заглядає у вікно. Він саме повернувся з роботи. Вибачившись за запізнення та обійнявши дітей, Михайло присів на стілець біля нас, щоб приєднатися до розмови. Аня вмостилась на коліна татові, а хлопці бігали туди-сюди, просячи в батька щось для них поремонтувати чи зробити.

— Я з дуже великої родини і по маминій, і по татовій лінії, — розповів нам Михайло, — тому для мене велика сім’я — це не є щось лячне. Тим не менше, коли я був парубком, і мені казали «пора одружуватися», то в мене перед очима стояла така картинка: в’язниця, я в середині однієї із камер, той момент, коли закриваються грати і звук, як в кіно. Згодом я одружився та побачив, що у шлюбі є й інші, приємні, миті: смачна вечеря щодня після роботи, чистий випраний одяг, чистота та затишок вдома. Єдиний недолік після появи дітей, який хотілося б виправити, — замало часу на все: найбільше його йде на роботу, трьох дітей, чуть-чуть для дружини, і зовсім немає для себе.

Допомагати новоспеченій матусі Михайлові було легко, оскільки у нього вже був досвід догляду за меншими дітьми:

— Перший тиждень після народження Давида я не змінювала підгузників ні разу. Мушу зізнатися, до появи дитини я, в порівнянні з ним, була менше готова, оскільки Михайло з родини, де завжди було багато дітей. По його родовій лінії за місяць до народження нашого сина з’явилася ще одна сестричка.

Поява другої та третьої дитини

— Коли я завагітніла вдруге, для мене це був шок і страх, бо ми не були ще готові до появи наступної дитини так скоро. Найстаршому був тільки рік, як я дізналася, що знову вагітна.

Третю вагітність Михайло та Тетяна довго приховували і зізналися батькам, коли жінка вже була на п’ятому місяці.

— З Анею — це був грім серед ясного неба. Я розповім цю історію. Не сподіваючись вагітності, більше була схильна вважати, що в мене виникли проблеми зі здоров’ям. Ми з чоловіком порадились і поїхали в Тернопіль на УЗД. Заходимо в кабінет, пояснюю свою ситуацію лікарці, кажу, що дуже переживаю за своє здоров’я, бо маємо двох дітей. Під час процедури огляду вона раптом вигукнула: «Є життя!». І зразу перепросила, натякнувши, мовляв, захочемо позбутися дитини. Тим більше, що термін був ранній, всього 5-6-ий тиждень вагітності. Це було пообіді, друга година дня. Перед виходом із кабінету, лікар сказала: «Знаєте, ви перша пацієнтка за сьогодні, у якої все успішно». Ці слова стали великим знаком. Відтоді для мене стан вагітності так і називається: «Є Життя».

Грудне вигодовування

Грудне вигодовування — завжди додаткове навантаження для організму матері і ще більше обмеження особистої свободи. Проте, Таня навіть не задумувалась над тим, годувати грудьми чи сумішшю:

— Найстаршого вирішила годувати своїм молоком. І щодо наступних дітей, то це питання навіть не обговорювалось. Мене б ніхто не переконав, що можна годувати якось інакше. Коли народжувала другу дитину, то навіть не взяла з собою дитячої пляшки в пологовий, хоч вона є в переліку необхідних речей. Мені тоді доводилося переконувати медсестер, що пляшечка мені не потрібна. Тому, народивши втретє, — а мене вже там всі знали, — посміхається Таня, — то де наша пляшка більше ніхто не запитував.

Велика сім’я — не вирок

А ще Таня розповідала, що знайома із сім’єю, в якій росте п’ятий малюк, а дружині допомагає домогосподиня, яка прибирає та готує їсти. Багатодітна матір займається виключно вихованням дітей. Мимоволі виникло питання: чи дозволила б собі в Україні середньостатистична сім’я з двома дітьми таку розкіш — домогосподиню?

Михайло та Тетяна переконані: велика сім’я — це не вирок і зовсім не перешкода для розвитку, скоріш, навпаки. Звісно, доводиться переживати певні обмеження особистої свободи, поки діти маленькі, але цей період триває недовго і має свої неповторні щасливі миті:

— З кожною дитиною Бог благословляє. До народження третьої ми проживали в однокімнатній квартирі і, мабуть, якби не Аня, ми б не поспішали переселитись у більше житло, — ділиться досвідом мама. — Тому, якщо у вашій сім’ї раптом з’ясується, що прийшов ще один малюк, не бійтеся, можливо з собою він несе щось насправді дуже бажане, про що ви й самі не здогадуєтеся.

Фото із архіву сім’ї Воробець