«Ти, як та Михаліна!», – говорять про людину, яка любить собак та котів. Цей вислів поширений в Чорткові і пов’язаний він з конкретною жінкою, яка жила в нашому місті у післявоєнний період.
Її маленька глиняна хатина стояла на роздоріжжі теперішніх вулиць Мельника та Карабіневича. В той далекий час вулиця Мельника називалася Шевська, бо там жили євреї-шевці, які шили взуття та одяг для містян. У них були кращі будинки, заможніші. Під хатою Михаліни стояв ослінчик, на якому вона завжди сиділа, наспівуючи якусь мелодію та притупуючи ногою. Вона розважала котів та собак, яких в неї було більше десяти. По черзі брала їх на руки та колихала, як дітей. Щодня водили вигулювати на ринок. Старожили описують її, як маленьку худорляву жінку із чорними блискучими очима та волоссям, в довгій рясній спідниці та хустині, пов’язаній «чумачком». Колись вона була надзвичайно вродливою. Та під час війни її вагітною зґвалтувала група німецьких солдатів. Вона втратила дитину і відтоді стала причинною. Розраду знаходила, спілкуючись зі своїми вірними друзями – собаками та котами. Разом з ними їла та спала. Померла в 70-х роках минулого століття. Тварини розбрелися по Чорткові, шукаючи прихистку в іншому місці. Хата простояла кілька років пусткою, потім її розвалили, але Михаліну пам’ятають донині…”, – пише Раїса Обшарська
Чортківчани під дописои згадують про дивну жінку і зазначають, що думали, що це вигаданий песонаж. Але така жінка існувала насправді, і згадки про неї викликають теплі спогади у жителів Чорткова.
“Михаліна свою життєву історію забрала з собою. Під час війни вона була вже зрілою жінкою , а влада багато своїх гріхів списувала на німців. Як би там не було , дякую Вам за вашу життєву історію цієї людини”.
“На мене завжди мама казала, ти як чорна Михаліна. Я думала, що це вигадка. Прочитала допис, передзвонила до мами. Мама це все пам’ятає. Її пам’ ятає, де вона жила, як виглядала… До сліз. Я завжди думала, що це вигаданий персонаж для мене”
