Колодіївський монастир Святого Теодора Студита створював у 90-х роках Кардинал Любомир Гузар разом із о. Григорієм Планчаком як осередок нової версії східнокатолицького чернецтва. Отець Григорій — екзорцист, до якого приїжджали люди з різних кутків не лише України. Та раптом у квітні 2017 року на сайті УГКЦ з’явилася Заява Синоду УГКЦ за підписом Блаженнішого Святослава, в якій написано, що у цьому монастирі «постраждали люди фізично і психічно», і тому Блаженніший Святослав від імені Синоду просить у всіх потерпілих за це пробачення. Як наслідок, о. Григорія Планчака і дев’ятьох колодіївських монахів позбавили монашества. Проте чи є потерпілі насправді і що конкретно там сталося, досі тримається у суворій таємниці, а жодної заяви у поліцію немає. Ця інформація мене зацікавила, зокрема, через те, що маю особисту історію стосунків з цим монастирем, яка бере початок у 2014 році. Себе також можу віднести до категорії постраждалих…
Почалося все з візиту до відомої у Львові фотографа. Моя подруга хотіла зробити собі професійну фотосесію, я пішла з нею за компанію. У фотосалоні вирішила зробити фотосесію і собі. Принагідно зав’язалася розмова з пані фотографом, і вона зауважила, що я чимось переймаюся. «Маєш якісь клопоти?..» — запитала. Я справді переживала складний період у житті: розлучалася з чоловіком… «Ти не просто так до мене прийшла. Маєш їхати зі мною у монастир. На Тернопільщину. Там усім допомагають. Монахи там… валютні». Ці слова мене заінтригували.
За кілька днів я поїхала разом з нею на Тернопільщину. Місце в автобусі коштувало 150 гривень, які віддала цій пані. У церкві Св. Димитрія, що у с. Колодіївці Підволочиського району Тернопільської області, яка розташована поруч із монастирем, було людно. У церкві — чоловіки-монахи у чорному одязі. Був останній вівторок місяця — саме у цей день відбуваються спеціальні відправи, під час яких здійснював екзорцизм тодішній настоятель монастиря Теодора Студита о. Григорій Планчак. Щойно він розпочав відправу, як у храмі почувся дикий жіночий крик. Стало моторошно, але люди ніби нічого й не почули, ніяк не реагували, продовжували молитися. Пані фотограф попровадила мене до сповіді. Сповідав ієромонах Петро, до якого вишикувалась довжелезна черга. Звернула увагу, що чернець велетенського зросту — під два метри. Я прочекала у черзі майже цілий день, до вечора. Коли надійшла моя черга, він уважно на мене подивився і сказав йти за ним у захристію. До цього люди просто клякали біля нього у приміщенні церкви. Там почав розпитувати, що мене сюди привело. Розповіла про свої проблеми, і він дав кілька життєвих, досить банальних, порад. При цьому інтригуюче запитав, чи розумію, чому потрапила саме до нього? Тобто дав зрозуміти, що він особливий. Насамкінець сказав, що моє покликання — духовність, а що це значить, не пояснив…
Після цієї поїздки пані фотограф, віддаючи мої фотографії, сказала: «Я тебе іншим фотографам не віддам, собі візьму те, що у тобі є». І розмістила на сторінці у «Фейсбуку» мої фото з підписом «Інша. Нова». Через деякий час знову запропонувала їхати у монастир, але за місце в автобусі я вже мала заплатити 450 гривень. Коли запитала, чому так дорого, відповіла, що, мовляв, на моєму місці і у моєму стані, якби їй сказали заплатити тисячу, вона б і тисячу заплатила. Я відмовилась від її послуг, мене туди відвіз брат своєю машиною. З того часу наші приятельські стосунки розладилися. Крім того, мені не сподобалося, що мої фото без мого відома розмістила на своїй сторінці у «Фейсбуку». Не раз просила її забрати ці фото, але вона ігнорує мої прохання.
У лютому 2015 року сталася подія, яка розділила моє життя на «до» і «після» — побутова травма, реанімація, опікове відділення… Я дивом вижила. Перелякана цим випадком, вирішила знову поїхати у монастир, в якому не була більше року. Зайшла у церкву і очам не повірила: людей обмаль. Ситуацію прояснив продавець кави, який торгує поруч з церквою: «Отця Григорія Планчака тут уже нема. Його навіть у монастир не впустили… Негарно вчинили. Це ж він будував…».
Тепер правив у церкві отець Петро. Я запитала його, що сталося? Відповів, що монастир переживає певні труднощі. Принагідно, ніби між іншим, запитав, чи маю знайомих заможних людей, які потребують духовної підтримки, і чи могла би їм порадити приїхати сюди. Монастир, мовляв, потребує фінансової підтримки. Я таки порадила кільком знайомим поїхати у монастир, про що тепер дуже шкодую. Перед усіма вибачилася…
Богомільні жіночки зі Львова, яких бусиком привезли на прощу у Колодіївку, таки не припускають, що вийшла Заява Синоду, в якій йдеться про те, що тут постраждали люди фізично і психічно… Зліва, у клобуці, ієромонах Петро
У той час у мене склалися приятельські стосунки зі сестрою отця Петра Оксаною, яка живе у Винниках, але часто навідується до брата у монастир. Якось вона мені сказала, що не розумію, ким є отець, він «неземний», і хто не слухатиметься його, «матиме великі терпіння». А сам отець Петро загадково попередив мене: «Ви тепер на вулиці будете зустрічати людей, схожих на мене. Не лякайтеся. Це образ Бога».
Якось Оксана мені подзвонила і перепитала, чи не збираюся у монастир, бо якраз їдуть, і є місце в автобусі. У бусику до мене підсів священик і почав поводитися дивно. Він хапав мене за руки і казав, що маю «багато дарів від Бога», але «Бог ці дари може давати і забирати, що у мене мало часу…». По приїзді до Львова я побачила на долонях незрозумілі плями і побігла до лікаря. «Екзема», — сказала дерматолог і виписала мазь. Дерматит поширився, і я перестала їздити у Колодіївку, бо вирішила для себе, що мені це не потрібно.
У грудні 2016 року до мене подзвонив отець Петро і сказав, що потрапив у лікарню і потребує моєї допомоги. А потім уточнив, що журналістської підтримки потребує не він, а його «духовна донька» Зоряна Павлишин, яка працює лікарем-анестезіологом в Обласній клінічній лікарні. Отець сказав, що ургентну операційну, в якій працює Зоряна Павлишин, хочуть ліквідувати. І я, як журналістка, маю втрутитись у цю ситуацію, бо це важливо насамперед для бідних людей. Хоча головний лікар лікарні спростовував чутки про ліквідацію операційної. Телефоном Зоряна Павлишин розповіла мені, що у них якраз зроблено унікальну операцію, і про це цікаво написати. Разом з телевізійниками ми розповіли про цю операцію. Про ліквідацію відділення вже ніхто не говорив, а я принагідно запитала у «духовної доньки» о. Петра, чи є у них в лікарні ревматологи, бо мій дерматолог порадив звернутися по консультацію до ревматолога.
Зоряна Павлишин погодилась відвести мене до ревматолога. Але спочатку відвела мене у приміщення реанімації, покликала медсестру і запропонувала взяти кров на біохімію. Наступного ранку винесла мені картку з результатом біохімічного аналізу і сказала: «У тебе аналізи добрі. Поки що…». Запропонувала піти на УЗД. Я погодилася, хоча трохи здивувалася, для чого УЗД, якщо у мене дерматит. А ще мене здивувало, що пані Зоряна знає усе, що я свого часу розповідала отцю Петру під час розмови у захристії. Після обстеження нахилилася до мене і пошепки сказала: «Ми з отцем Петром тебе будемо мити зсередини». Спочатку я розгубилася, а потім злякалася. Вирішила з’ясувати, що це все означає, в отця Петра. Зателефонувала йому, але він уникав розмови, ігнорував. З того часу я припинила спілкування з тими людьми.
За два місяці, у квітні 2017 року, з’явилася Заява Синоду єпископів та Блаженнішого Святослава, у якій Блаженніший просить вибачення перед людьми, які їздили у монастир у Колодіївку, і вказує, що потерпіло багато людей фізично і психічно. А наприкінці 2018 року від колег-телевізійників дізналася, що Зоряну Павлишин звинувачують у неналежному виконанні професійних обов’язків, внаслідок чого помер 42-річний чоловік. Трагедія сталася ще у 2014 році. Досудове розслідування тривало три роки, ще два роки тривав суд. Личаківський суд визнав анестезіолога винною. Згідно з рішенням суду, її було позбавлено права займатися медичною діяльністю на п’ять років, а лікарня мала би виплатити потерпілим 500 тисяч гривень моральної компенсації. Але лікарня та адвокат Зоряни Павлишин подали апеляцію, і зараз справа розглядається у Львівському апеляційному суді.
Коли про це все довідалась, зрозуміла, що отець Петро звів мене з пані Павлишин не просто так, бо якраз тоді тривало слідство у її справі. Вирішила я й уважніше придивитися до діяльності того монастиря, бо надто багато питань у мене почало виникати.
Якраз у цей час з’явилася інформація, що після Заяви Синоду єпископів УГКЦ про потерпілих фізично і психічно людей, які відвідували монастир у селі Колодіївці, позбавили колишнього настоятеля монастиря о. Григорія Планчака та дев’ятьох монахів монашества.
На жаль, Церква не пояснює, що насправді сталося у цьому монастирі. У Тернопільському управлінні поліції мені відповіли, що жодних заяв від «потерпілих фізично і психологічно» не було. Я не раз намагалася зв’язатися з отцем Петром, аби взяти у нього вже офіційний коментар, але він не відповідав на мої дзвінки. На інформаційний запит від редакції «Високого Замку» курія Тернопільсько-Зборівської єпархії відповіла, що, оскільки журналіст приїжджала у Колодіївку з духовних питань, вона заанґажована. Відповідно, курія Тернопільсько-Зборівська, порадившись «з юристами і компетентними людьми», не буде проводити у присутності єпископа зустрічі з монахом о. Петром, паспортне ім’я якого Тарас Гедз.
Тим часом зі Львова священики продовжують возити людей автобусами у Колодіївку на прощу. Чому саме туди — теж загадкове питання, адже Колодіївський монастир від часу створення був відомим у народі центром екзорцизму, а не відпустовим центром, як, наприклад, Зарваниця.
Коментарі для «ВЗ»
Богдан Кулик, доцент кафедри психіатрії, психології і сексології ЛНМУ ім. Д. Галицького, психотерапевт
Екзорцизми — елемент боротьби за популярність у населення. Це такі собі істеричні прояви у людей з відкатом у Середньовіччя. Зараз кажуть не істерія, а конверсійні розлади, але йдеться про одне і те ж. Оці крики, викручування, завивання у церкві під час екзорцизму, це психологічний феномен, прояв істерії. Розповідали люди, які були на таких сеансах і прийшли на них заздалегідь, що бачили, як усі спокійно сиділи, чекали початку Служби, а потім з’явилася якась особа-«клієнт» — і почалося шоу, спектакль: одні кричать, інші падають… Екзорцизми можуть мати психотравмуючий і шокуючий вплив на людей, які просто вирішили з цікавості приїхати і подивитися. Навіть може розвиватися посттравматичний стресовий розлад. Це — негативний вплив на психіку. Церква ж заохочує приїжджати людей, бо місце стає паломницьким, популярним, «помічним»… Але, зрештою, все зводиться до фінансової складової.
Ситуація з медициною у країні нагадує початок 90-х років: система руйнується, у людей з нестабільною психікою паніка… І тут з’являються екстрасенси, пророки, помічники «від Бога». Можемо говорити про явну маніпуляцію свідомістю: нав’язування тривожних переживань, які можуть переходити у тривожний розлад. Це робиться з метою: «тримайся нас, і ми тобі допоможемо». Людині кажуть, що вона — грішник, і якщо не ходитиме у це місце очищатися, то її гріхи призведуть до біди. Чому Церква проти «ворожок», бо вони конкуренти.
Орест Малиць, директор Львівського музею історії релігії
Термін «секта» використовується для релігійних об’єднань, які є нетиповими для України. Сектиутворюються шляхом відгалуження від основних напрямів релігії. Їх називають «розкольниками». Ознаки секти — наявність харизматичного лідера, послідовники якого переконують, що вони володіють іншими методами впливу на людину, іншими способами спілкування з Богом, що вони особливі. Обов’язковим є конфлікт з конфесією, від якої вони відкололися. Харизматичний лідер відрікається від послуху основній Церкві, до якої належить. Оголошує, що цей конфлікт є настільки потужним, що підпорядкована релігійна громада не може перебувати у рамках тієї чи іншої конфесії.
Екзорцизм — дуже регламентоване заняття у Церкві. Не кожна духовна особа може проводити акти екзорцизму. У Католицькій церкві з 1999 року затверджено ритуал екзорцизму. Дозвіл на проведення екзорцизму священик отримує від правлячого ієрарха. Не може бути цілий монастир центром екзорцизму. Як правило, є згромадження монахів, які ведуть праведне життя і моляться, а комусь одному дозволено проводити обряди екзорцизму. Екзорцист — це окрема особа, яка має відповідний дозвіл, а не група людей. Тому, напевно, у Колодіївському монастирі лише настоятель мав дозвіл і право займатися екзорцизмом, а всі інші таких дозволів не мають.
У Заяві Синоду про Колодіївський монастир Церква вибачається перед людьми і заявляє, що найближчим часом порушення будуть усунуті. Що значить термін «найближчим часом» — не уточнюють. Знаючи, що є така Заява Синоду, звичайно, я би мав застереження, чи їхати у цей монастир на прощу, адже у цій Заяві Церква застерігає вірних про те, що цей монастир має певну репутацію і потребує оздоровлення. Їхати туди і не зважати на застереження Синоду — відповідальність на тих, хто туди їде.
ДЖЕРЕЛО:Високий Замок
