Усе життя говорили російською, тепер кажуть – це мова окупанта. Люди з областей, де тривають бойові дії, у Тернополі переходять на українську. Вони розповіли кореспондентам Суспільного, що відмовилися від російськомовного контенту. Тепер дивляться, слухають та читають лише українське.
Лариса Шурховецька понад п’ятдесят років розмовляла російською мовою. Вперше жінка подумала вивчати українську, коли писала зі сином шкільний твір про державну мову.
Лариса Шурховецька, жителька Маріуполя. Суспільне Тернопіль
“Я не підказувала, як писати, про що писати. Кажу, можу тобі додати до твого твору анекдот, як арабіст та китаєць сперечаються, в кого найскладніша мова? Тоді кажуть: “Ні, найскладніша – українська, навіть не всі українці нею володіють”, – говорить жінка.
Лариса почала вивчати та розмовляти українською з 2014 року. Тоді жінка ввела в сім’ї правило – один день на тиждень говорити лише українською. Маріуполька каже, навіть у російськомовному оточенні вона говорила рідною українською.
“Я почала демонструвати, що я україномовна. Коли заходила до крамниці, намагалася так вести розмову, щоби продавчиня нарешті відповіла мені українською. Я казала їй: “Ой, яка ви гарна, як вам личить це намисто. Ой, яка у вас щира посмішка, як у справжньої українки”. І коли я вже від дівчини або від пані чула “Дякую”, казала: “Нарешті я дочекалася почути від вас “дякую”.
Лариса Шурховецька цитує Оксану Забужко.
“Спочатку – слово, потім – танки”. Якщо ми розмовляємо російською, використовуємо російський контент, слухаємо російське, дивимося російське, підспівуємо російське, то через культуру заходить до нас вороже і применшує наше українське. А воно таке значуще!”
Олена Полякова, жителька Харкова. Суспільне Тернопіль
Харків’янка Олена Полякова переїхала в Тернопіль у березні. Жінка каже, тут вона не лише почала розмовляти українською, а й читати, дивитися та слухати тільки українське.
“Я відкрила для себе українську музику, сучасні українські пісні. Класичні народні ми завжди співали на будь-яких святах у Харкові. З дитинства у садочках, школах, вдома мої батьки співали, але зараз – сучасна українська музика. Я її тут пізнаю і дуже подобається”.
Олена каже, її сім’я тепер також україномовна.
“Щоби перейти на українську, треба створити середовище. Коли ви потрапляєте в україномовне середовище, коли підключаються емоції, як психолог кажу, тобто, я як волонтер переживала з людьми всі ці психологічні проблеми, травми, коли чуєш ті історії, якось підтримуєш людину, ти це все проживаєш і дуже швидко починаєш розмовляти й відчувати українською”.
Ніла Чучко, жителька Запорізької області. Суспільне Тернопіль
Ніла Чучко – із Запорізької області. Жінка каже, поступово переходила на українську протягом восьми років. Рідної мови її навчала бабуся. У Тернополі вирішила вдосконалити свою українську й записалася у розмовний клуб “Слово”. Це – безкоштовні курси для переселенців.
“З 2014 року я перевела телефон, комп’ютер на українську мову. Почала принципово всі повідомлення писати українською. Російське взагалі нічого не дивилася, потім трошечки попустило, може, якусь пісню того, хто дуже подобався. Ну а зараз взагалі не можу нічого російського ні читати, ні дивитися. Де чую російську мову, то озираюся. Думаю, як поїду в наш край, і знову там російська мова. Так би цього не хотілося”.
Ніла каже, полюбила й українську літературу.
“Я Шкляра читала, Кокотюху, Ліну Костенко, інколи “Кобзар” Шевченка. Зараз читаю Матіос “Солодка Даруся”. Хочеться, все ж таки ми – українці, щоб ми відрізнялися. Чим більше будемо відрізнятися від ворога, тим буде краще”.
