Головна Новини Хто «заволодіє» Василем, той отримає все: жахлива історія родини з Тернопільщини

Хто «заволодіє» Василем, той отримає все: жахлива історія родини з Тернопільщини

У його дім стукають навіть чужі люди, сестра забажала з ним … познайомитися. Опікунство над 39-річним психічно хворим чоловіком дає шанс заволодіти його маєтками. Але наразі хворого «перекидають» з лікарні до лікарні, а він, напівживий, плаче, що хоче додому. Вдома ж – хвора 76-річна тітка, яка заледве пересувається на ходунках…

72-річної Оксани Б. не стало 29 травня цього року. Свого часу пенсіонерка – колишня учителька фізики – часто заходила до редакції. Вона довго і марудно судилася із сусідом, аби захистити своє подвір’я від частих затоплень. Жінка нарікала, що у старій та новозбудованій хатах сирість, поширюється грибок. Втім, тривала судова тяганина не принесла якогось результату. Навесні Тернопільський міськрайонний суд відмовив їй у задоволенні позовних вимог, передовсім, через бездоказовість. А як їй було доказати, якщо експертизи вартують десятки тисяч гривень. Після того пані Оксана уже не навідувалася. Якось при зустрічі на вулиці скаржилася на здоров’я. Їй вже важче було доглядати психічно хворого сина Василя. Вона сама його ростила, бо коли той був зовсім маленьким, розлучилася з чоловіком. Пані Оксана завжди поспішала додому, «бо Василеві треба дати перекус». Син хворів на цукровий діабет, і мати дуже ретельно стежила, аби «цукор» був у нормі. Загалом вона багато розповідала про сина. До підліткового віку був відмінником, а далі, наче у страшному сні – діагноз «шизофренія» (ця недуга переважно і виявляється у підлітковому віці). Я запитувала, як вона залишає сина, коли відходить у справах. Виявилося, в одній із кімнат облаштувала на вікні грати, у ній і замикає Василя. Додавала: син не є «буйним», пише “Свобода”

І ось недавно по телефону сестра Оксани, Марія, повідомила трагічну новину – Оксана померла. 76-річна жінка, яка заледве пересувається по кімнаті на ходунках, знайшла мій номер телефону, записаний на клаптику паперу, і зателефонувала, не знаючи, хто я така. Вона волала по допомогу. Розповіла, що Василь – у психоневрологічній лікарні, плаче, його здоров’я у жалюгідному стані – «напівмертвий». Сама ж Марія не може зарадити ні йому, ні собі – буває, що без хліба, бо нікому купити.

Було декілька телефонних розмов, але так і не стало зрозумілим, чи є у Василя опікун, бо начебто і знайшлися далекі родичі, які готові надавати догляд.

Також Марія розповіла, що з’явилася єдинокровна сестра Василя – дочка їхнього спільного батька від другого шлюбу.

Цікаво, що після тієї розмови ця 34-річна жінка відразу мені затефонувала. Плачучи, розповіла, що днями помер від рідкісного генетичного захворювання її батько (хтозна, чи не ця хвороба дала поштовх шизофренії Василя). Мовляв, він не встиг познайомитися зі своїм сином. Вона ще теж незнайома з Василем, але дуже хоче родичатися… Я ж сказала, що поїду до Марії, бо востаннє вона казала, що Василя завезли у Буданівський психоневрологічний інтернат, і вона нічого не знає про його долю. Знову ж таки Люба (так звати жінку) чомусь наполегливо почала відмовляти їхати до Марії.

Втім, цього понеділка разом із директором Тернопільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги ми вирушили у передмістя Тернополя. Обійстя родини Б. справді вражаюче за розміром – 29 сотих. На ньому стара хатина і двоповерховий (не враховуючи сутерин) свіжозведений будинок. Юрій Гордеєв проконсультував Марію Б. з питань спадкового, медичного права, про соціальні пільги. Жінка дуже остерігається, щоб її не ошукали. За її словами, усі, хто переступає поріг буцімто надати допомогу, насправді хочуть заволодіти маєтками. Тут її родина мешкає з дідів-прадідів, і 29 сотих тепер дуже ласої тернопільської земельки належали їм споконвічно. Мовляв, спочатку далекі родичі намовили скласти довіреність – нібито для того, щоб допомагати Марії в усіляких справах: отримувати пенсію, оформляти субсидію і таке інше. Пенсіонерку завезли під нотаріальну контору. Нотаріус винесла папірця, старенька підписала не вчитуючись. Згодом один чоловік, який зголосився бути опікуном, попросив показати цю довіреність. «Бабцю, ви бачили, що підписали? Вас уже, може, продали», – сказав, бо у довіреності значилося право розпорядження майном. Хоч Марія володіє лише четвертиною старої хатини (решта, у тому числі й новий будинок, належали Оксані) й, очевидно, і четвертиною земельної ділянки, а це сім із лишком соток, то насправді цінність її майна зовсім і не маленька. Той чоловік завіз Марію до нотаріуса, й навіть заплатив 500 гривень за скасування довіреності.

Приходили на поріг до Марії і зовсім незнайомі люди, пропонуючи догляд в обмін на маєтки. Загалом бабусі неодноразово доводилося викликати поліцію, щоб захиститися від усіляких зазіхань.

За законом, спадкоємцем першої черги після смерті матері є Василь, тобто зі сплином шести місяців він вступить у спадкові права і стане власником нового будинку, старої хатини (за винятком четвертини) й великого обійстя.

Незважаючи на це, Василь зараз перебуває у дуже скрутному становищі. За словами Марії, яка лише раз мала можливість його провідати у лікарні, він плакав, ковтав принесену їжу, навіть не пережовуючи. І дуже хотів додому. Після смерті сестри Марія самотужки доглядала його упродовж двох місяців, навчилася навіть вколювати інсулін.

У них із покійною сестрою були не дуже добрі стосунки, а ось до племінника ставиться з душею – розповідаючи, відразу плаче.

Усі документи Василя забрала далека родичка. Також вона відвозила його до лікарні, згодом перевозила до Буданова. А ось з Буданова минулої п’ятниці його забирала уже новоспечена сестра. Забрала до себе додому, але наступного ранку відвезла у відділ ендокринології другої лікарні. Зараз Василь знову у психоневрологічній лікарні.

Я розмовляла по телефону з далекою родичкою, зокрема з’ясовувала, чи є вона опікуном. Вона заперечила – Василь поки що не має опікуна. Вона займається тим, щоб оформили йому пенсію по втраті годувальника. Новоспечена сестра теж претендує доглядати Василя. От лишень Василеві усе гірше і гірше… І він, мабуть, не здогадується, скільки є охочих взяти на себе ношу доглядати його…

Хоч це звучатиме цинічно, але хто «заволодіє» Василем, той заволодіє усіма статками Оксани Б., які вона за життя накопичувала важкою працею (пригадую, розповідала, що навіть сама навчилася робити євроремонти, щоб не тратитися на майстрів). Тітка Марія зараз дуже підозріло ставиться до будь-яких потуг людей, які намагаються увійти у її та Василеве життя, і, мабуть, небезпідставно. Хоча, водночас дуже прагне сторонньої допомоги. Соціальна служба Тернополя мала б забезпечити її бодай відвідинами соціального працівника. Василеві конче потрібен опікун. І, схоже, що без втручання державних органів не обійтися. Адже з часу смерті матері минуло чотири місяці, а неповносправний син поневіряється.

Ольга КУШНЕРИК

P.S. У цій публікації не вказано прізвищ та адреси, за якою відбуваються описані події, змінено імена – передусім, з питань безпеки для бабусі Марії, яка проживає сама. Водночас редакція готова надати усю інформацію для представників державних органів та місцевого самоврядування, уповноважених врегулювати кризову ситуацію, в якій опинилася родина.