Скромна хатина у селі Юськівці досі світить чорнотою. Здалеку видно — горіло добряче. Але люди помаленьку роблять ремонт і позбуваються закіптюженого мотлоху. Уже стоять новенькі вікна, двері, стіни та стеля побілені. Допомагають оговтатися від лиха сім’ї Пирчів добрі люди.
Юрій з матір’ю згадують, як важко помирав голова родини. Власне з його невиліковної хвороби все й почалося.
— У Мирона був рак, — згадує вдова Тамара Іванівна. — Але він одразу не хотів до лікарні їхати. Казав, то йому не треба. Не знаю, як Юра його впросив. Ну, поїхали. А там сказали, що вже пізно.
Щоправда, операцію діду Мирону зробили. Після цього син весь час був біля нього. Раніше часто їздив на заробітки за кордон, тепер же залишився вдома, бо бачив: діло з батьком погане. Хоча чоловікові на якийсь час після операції ніби стало трошки легше, але хвороба не відступала…
— Загалом, чоловік у мене був дуже добрий, — каже Тамара Іванівна. — Робив і трактористом, і шофером на цукровому заводі, потім перейшов на залізницю. У церкву ходив. Але останні місяці відчував свою смерть. Видно, та слабкість дуже дошкуляла йому, був на нервах. Пам’ятаю, як сказав: «Коли я помру, то всю хату заберу зі собою, нічого не залишу». А я йому: «То хоч куточок малесенький лиши мені, бо де я подінусь?». Хіба думала, що і без хати, і без хазяйства, і без онука через діда можу остатись?..”.
Настав час, і дід Мирон віддав Богові душу. Спорядили його в останню путь, домовину поставили у великій прохідній кімнаті. Як годиться, ніч покійник удома перебув, а на ранок стали готуватися до похорону.
— Труна стояла на кріслах. У руках в батька горіла свічка, — розповідає син Юрій. — Але ж мені треба організацією похорону займатися, не буду ж сидіти. Мати пішла поратися по господарству, а я мав домовитися за яму, за поховання… Погасив свічку і зібрався йти. А тут родич приходить. Каже: «Не можна так без світла покійника лишати — запали свічку, я буду дивитися». Я й запалив.
Хтозна, де дівся той родич, але за двадцять хвилин усе довкола горіло!
— Я була біля худоби. Чую — щось ніби стріляє. Вискакую на вулицю, а там диму повно. Забігаю в хату, а Мирон горить! — і сьогодні з тремтінням у голосі згадує вдова.
Страшно навіть уявити, що побачила жінка. Спалахнула труна, а в ній… горів покійник. Полум’я вже обсмалило дідові волосся та бороду, попекло руку… А стеля аж почорніла від кіптяви, бо ж на покійникові та в труні майже все було із синтетичних тканин.
Тамара Іванівна не розгубилася, вхопила відро з водою і вилила у домовину. Вогонь залишив тіло, але далі пожирав стіни та стелю, на які швидко перекинувся.
У ту мить жінка спохопилася, що зранку (а ще ж 8-ї години не було) ще не бачила 10-річного онука Руслана. Хлопець спав у віддаленій кімнаті, в яку заходити треба саме через прохідну. А перед очима в неї був стовп диму…
— Я забігла туди: «Руслане! Руслане!». Мовчок. До ліжка — нема дитини. А він, як почала стеля тріскати та стали падати на нього шматки гарячої штукатурки, скотився на підлогу. Так рятувався, щоб не вчадіти, — розповідає бабуся.
Розбила вікно й на руках винесла дитину. Цим врятувала онукові життя. Хлопчика з опіками третього ступеня госпіталізували до реанімації. Мав ушкоджені обличчя та вуха, тулуб, ноги, верхні дихальні шляхи. Штукатурка, яка падала, дуже порубцювала Русланові спину.
Поки медики рятували життя хлопчикові, пожежні гасили вогонь. Аби приборкати стихію, їм довелося в одному місці навіть виламувати шмат стелі й через дірку поливати палаючу хату. Дякувати Богові, вщент не вигоріло…
— Як «пішов» Мирон, то ще й свиню забрав із собою — здохла. І кішка Пушинка у нас була — все в чоловіка, коли захворів, на грудях лежала. А поховали його, вона з дому десь на три дні поділася. Тоді прийшла, зі всіма попрощалася, побігла за сарайчик, там яму викопала і сама себе присипала, — розповідає вдова.
Благо, Руслан оклигав. Про пережите нагадують хіба рубці на тілі. Тато подбав, аби дитяча кімната найперше повернула ошатний вигляд. І на допомогу батькові, який сам виховує дитину, бо мама давно десь повіялася, прийшли односельчани. Збирали і на лікування хлопчика, і на ремонт усім миром. За що родина дуже дякує кожному.
А тим часом Юрія викликали до… суду. І звинуватили його в порушенні правил протипожежної безпеки! Мовляв, не вжив заходів для запобігання пожежі та захисту людей. Феміда постановила: чоловік має сплатити штраф у розмірі 850 гривень.
