Перукареві-легенді Дмитрові Покуді з Тернополя було лише 42 роки. 15 травня його життя трагічно обірвалося. На його сторінці у Фейсбуці друзі та колеги досі пишуть теплі слова і співчуття. 17 травня з ним
попрощалися, пише Нова Тернопільська Газета
Цінували його талант! Для багатьох сумна звістка стала шоком.
На його сторінці у Фейсбуці друзі та колеги досі пишуть теплі слова і співчуття. 17 травня з ним попрощалися. Дмитра знали чимало тернополян, до нього приїжджали клієнти навіть із Києва та Одеси. Цінували його талант!
Для багатьох сумна звістка стала шоком. Не розголошують подробиць трагедії, зітхають лише, що це було щось особисте. «Можливо, гнітила певна самотність, в чужу душу не залізеш…» — кажуть. Дмитро близько 25 років працював перукарем, останніми роками — у салоні краси «Раяна». Був двічі одружений, у першому шлюбі мав доньку, у другому — виховував прийомну, яка носила його прізвище, навіть пішла його стопами — стала перукаркою. Розповідають, що останнім часом він жив у своєї родички, шукав себе… Дмитро був віртуозом перукарської справи, якій присвятив близько 25 років. Дуже любив свою роботу. Йому вдавалася кожна стрижка, клієнти були задоволені фарбуванням, вміло виконував нарощування волосся та ін.
— Свого часу ми разом із Дмитром навчалися в Тернопільському професійному училищі №11, згодом тривалий час працювали пліч-о-пліч у салоні «Раяна», — згадує власниця студії краси Юлія Квятковська. — Останніми роками ми не часто спілкувались, іноді випадково зустрічалися у місті. Дуже шкода, що Дмитра не
стало. Ми втратили талановитого майстра, тонку і раниму душу, чудову людину.
Нехай йому в небі буде спокійно…
Салон краси «Раяна» для Дмитра був другим домом. За кілька днів до непоправного він пішов у невеличку відпустку, вже мав повертатися.
Телефонував до колег, цікавився роботою, мав плани, але…
— «Запишіть мене на стрижку до Дмитра», — такі дзвінки були частими. За ним дотепер питають. Його всі любили і як майстра, і як людину, — витирає сльози власниця салону краси «Раяна» Надія Бойко. — У нас Дмитро був єдиним майстром-чоловіком. Свій трудовий шлях починав із салону «Інгвар» на Східному масиві. Коли відкрили «Раяну», перейшов до нас. Потім працював в іншому салоні, а згодом знову повернувся до нас. Ми були дуже раді. Нині вкрай боляче…
Чоловіків-перукарів наприкінці 90-их у Тернополі було не так багато. Дмитра добре знали, як і Сашка Франціва, Юру Грубича, Руслана Кустру. Наш колега жив тим, що робив. У перукарській справі йому все чудово вдавалося. Тільки добрі слова, світла пам’ять. Як тільки ми вийшли з «Раяни», щоб їхати на похорон, у нас раптом загасло світло. Ніби знак…
У жіночому колективі «Раяни» Дмитро був незамінний, якщо треба було щось
підремонтувати, перенести, завжди радо допомагав.
— Наш Дмитро був дуже талановитий: гарно стриг, фарбував, нарощував волосся. Відчував, що хоче клієнт, тому до нього була черга, — каже директорка «Раяни» Лариса Огурчикова. — Бувало, що клієнти переїжджали, змінювали майстра, але дуже швидко поверталися до Дмитра. Бо так, як він робив, ніхто не міг. Деякі тернополяни упродовж двадцяти років залишалися його клієнтами. Дмитро був дуже позитивним, добрим і безвідмовним — завжди усіх слухав, допомагав. Не знаю, щоб він із кимось конфліктував. Ще малим втратив маму, його дуже гарно виховувала тітка, яка працювала педагогом. Дмитро багато читав, був з усім
обізнаний, справжній інтелігент. З ним цікаво було спілкуватися на будь-яку тему. Дотепно і вміло розказував анекдоти — вишуканою літературною мовою. Його добре серце відчували навіть коти і собаки, підгодовував дворових неподалік нашого салону. Коли кошенятка занедужали, купував ліки — рятував. Про особисте не дуже розказував, не виливав душу. Пішов трохи відпочити, ми чекали його з новими силами, ідеями, але, на жаль, він не повернувся…
