Кілька разів бачив цю старшу жінку за кілька кілометрів від її дому. То серед парафіян на відправі біля фігури Святого Яна, де б’є цілюще джерело. То у хаті колишнього бухгалтера газконтори Марії Турчин — її пані Дарка приходить підтримувати після смерті чоловіка Михайла.
Така непосидючість підштовхнула поцікавитися у цієї пані її віком.
— А скільки дали би’сьте мені? — запитує.
— Років сімдесят…
— А вісімдесят не хочете?
— Виглядаєте молодшою від своїх літ, — роблю комплімент пані Дарці. А вона втішена, що я помилився, розкриває таємницю своєї бадьорості:
— Бо від малої багато фізично працювала, тіло своє тренувала. І ще займалася спортом. Навіть на змагання роверистів їздила…
В юності Дарка (тоді ще — Сосницька) виготовляла меблі у Бережанському деревообробному цеху. На роботу зі свого хутора Малинівки добиралася п’ять кілометрів велосипедом, і ввечері так само крутила педалі додому. Дізнався про це директор — записав передову робітницю на змагання з велосипедного спорту. Поїхала виступати у Тернопіль. Спочатку їхня команда була третьою ззаду. Дарка піднатужилася — і прийшла на фініш першою. Про переможницю написали у газеті…
Величезна сила волі сільської дівчини вразила організаторів велоперегонів. Вмовляли її переїхати в обласний центр: обіцяли квартиру у Тернополі, пропонували без проблем влаштувати у кооперативний технікум. Не дозволила мама — треба було доглядати домашнє господарство.
Відмовилася їхати і на республіканський чемпіонат. Цього разу відрадила близька подруга. Сказала: на трасі суперниці тебе підкосять, впадеш, будеш калікою — воно тобі треба?
Вперше сіла на ровер у 15 років. Брат купив велосипед, а сестра і собі загорілася бажанням навчитися їздити на ньому. Експеримент виявився невдалим: кілька разів упала, заїхала у сусідські бараболі. Тато побачив оббиті коліна, розібрав ровер і сховав. А настирлива Дарка потайки склала його — і поїхала…
Наша співрозмовниця каже, що життєвих сил набралася від тяжкої праці у дитинстві. Рубала дрова, з батьком пиляла дерево на підвалини до хати. А ще сил додавали їй молочні страви (з м’ясом тоді було сутужно). Закладена в юності фізична витривалість дає їй міць і сьогодні поратися з домашніми справами. Сама обробляє майже пів гектара поля. Відмовляється, щоб діти їй допомагали. «Мені ніхто не зробить так, як я хочу», — відповідає на пропозицію рідних підсобити. Запитуємо пані Дарку, чи не мріє знову сісти на велосипед.
— Дуже навіть хочу. Маю вдома дамський ровер. Сіла б на нього — але дуже вже ноги болять. Як трохи перестануть — згадаю молодість…
