Головна Новини Українські волонтери зізнались тернопільському журналісту у сокровенному

Українські волонтери зізнались тернопільському журналісту у сокровенному

Щоб з’ясувати, як змінилося життя волонтерів, я поспілкувався з тими, хто надавав бійцям допомогу в 2014 та не залишає їх у 2017 році, пише Свобода.

За три роки війни в Україні змінилося багато чого. У тому числі – сприйняття війни на Донбасі. Населення країни втратило віру в перемогу і абстрагувалося. Людей цікавлять способи виживання. Змінилася і сама війна. Часи битв, поразок і перемог канули в Лету. На зміну патріотизму прийшло бажання заробити. Старі вояки з тугою зализують рани і шкодують, що не змогли завершити почате. Деякі «сідають на стакан» і топлять свій біль в алкоголі. Все менше і менше офіцерів української армії   готові йти в наступ. Багато таких і серед солдатів. Їм вигідніше отримати 15 тисяч гривень у місяць і тихенько просидіти в бліндажі, ніж воювати, ризикуючи життям. Спеціальні війська вже давно не воюють. Їх видно хіба на блокпостах.

Ще одна група людей, яка теж змінила свої погляди, – це волонтери. Більшість із них відійшла від справ,   розчарувавшись у війні. Дехто зумів зробити  політичну і громадську кар’єру. Однак є й ті, хто продовжує працювати з добровольцями і бійцями ЗСУ.  Вони не отримують державних нагород, тому що не йдуть на компроміс із владою, а чинять так, як підказує їм совість.

Василь Конько, координатор волонтерської групи «Схід та Захід єдині», Тернопіль

  • Люди зневірилися. Вони бачать, що відбувається в державі: прості хлопці воюють, а мажори на дорогих автомобілях їздять відпочивати у розважальні заклади. Якщо у 2014 р. волонтерство було всеукраїнським здвигом, то нині люди збайдужіли. Тепер тільки родичі тих, хто воює, шукають волонтерів, щоби передати допомогу. На всьому мусимо економити. Колись відправляли допомогу бусами, сьогодні – фурами. Збирати її стало важче. Але не опускаємо руки, бо віримо в Україну. Минулого місяця відправили дві фури. Окрім того, працюємо й в інших напрямках, наприклад, 27 серпня відправлятимемо на оздоровлення дітей наших бійців.

Оксана Харитонова, Одеса

– У 2014 році ми за один день могли зібрати 5 тисяч гривень. Щоб отримати таку суму тепер, потрібно не менше місяця. Важко стало допомагати нашим хлопцям. І справа не в бідності людей. Гроші в них є. Просто всі збайдужіли. Їм не потрібна війна. І дарма, що на Донбасі гинуть чиїсь діти – добре, що не їхні. Тому «кручусь» тепер, як можу. Хочеться із вдячністю згадати кількох моїх друзів, які протягом воєнних років не покидають мене і щомісяця дають певну суму: 200, 500, а хтось і 1000 гривень.

Неля Українка, Італія

– Упродовж минулих років, збираючи гроші в Неаполі, ми могли за місяць купити автомобіль для наших захисників. Тепер прошу знайомих, щоб не забували, звідки вони родом, і допомагали землякам. Італійцям розказую, що наші воїни захищають всю Європу від російської агресії, і цим спонукаю допомагати. Хоча і в мене самої бажання інколи зникає. Я в цій країні народилася, виросла, але не розумію більшості людей, які чомусь поводяться не адекватно. Наприклад, переїжджаємо польсько-український кордон, веземо допомогу для наших хлопців до Авдіївки, Мар’їнки: ліки, форму, взуття стандарту НАТО, засоби спецзахисту. Львівські прикордонники накинулися на нас: «Дай мені берці!», «А мені – форму!», «Мені ще бінокль потрібно». Я їм кажу: «Хлопці, ви зарплатню отримуєте? Стоїте в мирний час, на мирній території». Проте їм байдуже. Беруть, ще й погрожують не пропустити.

Адріана, Іспанія

– У мене наразі спад волонтерської діяльності. Проте якось викручуємось. Їздимо по церквах, де бувають українці, і випрошуємо в них євро. За руки ловимо, тільки щоб дали. Продаємо сувеніри. Жертвують переважно жінки, яким за 50. Молодь, особливо чоловіки, неактивні.  Проте я не покину українських бійців і надалі їм допомагатиму.

Андрій Білоног, Дніпро

– Найгірше, що ми так і не стали  консолідованою нацією. Щодо волонтерства, то справи невтішні. Колись на ремонт техніки мені надсилали з Америки навіть 1000 євро. З Естонії, за підтримки Центру Культури українців в Таллінні під керівництвом Анатолія Лютюка та за підтримки МЗС Естонії, Україні надходила допомога на десятки тисяч євро. Купували медичне устаткування для лікарень Донбасу. Лікували переселенців. Тепер з цим важче. Недавно одна жінка з Італії, дізнавшись, що ми одягаємо добровольців, дала 300 євро. Українці Лондона допомогли сім’ї сиріт у Красногорівці, надавши 500 фунтів стерлінгів. Хтось дає 2000 гривень, хтось – 40. Проте ми все одно раді, що люди не забувають про війну. А ми їм у цьому допомагаємо. Викладаємо фото і відео з передової тощо. Війна продовжується, тому відступати не маємо права, хоча і стало складніше.

«Щира Українка», Київ

– Волонтерською допомогою займаюся недавно. Мій хлопець воює в добровольчому батальйоні, ось я і вирішила допомагати солдатам. Проте розчарована дуже: їдемо до зони АТО, зупиняють нас поліцейські, і один з них, дізнавшись, що веземо «волонтерку», почав потирати свої липкі руки й каже: «Що нам треба, те й візьмемо». Мені довелося цього «мусора» присоромити добряче. Налякала, що відео з ним вийде в Інтернеті. Були й інші неприємні випадки. Загалом маю коло друзів, які щомісячно мені допомагають грошима. І ми купуємо за них необхідні речі.

Любов Чернецька, Західна Україна

– Сьогодні народ менше допомагає бійцям, бо налагодилося забезпечення армії, порівняно з важким 2014 роком. Але хочу наголосити, що є такі українці, які раніше не були патріотами і ніколи не підтримували воїнів, проте тепер почали допомагати дуже щиро. Тому кріпімося і разом працюймо для перемоги.

Ігор Ященко, Запоріжжя

– Ми на Донбасі з 2015 року. Лікуємо зуби солдатам і добровольцям безплатно. Допомагаємо мирному населенню. Багато чого змінилося за ці роки. Проте я вдячний українцям і всім небайдужим людям, які допомагають робити добро. Волонтерство здало свої позиції, порівняно з початковим періодом війни. Проте впевнено можу сказати, що тепер залишилися найсміливіші та найщиріші.

Олег Кушнір, Чортків

– Волонтерством займаюся з 2014-го. Колись за день міг зібрати 800–1000 гривень. Тепер ледве назбирую на бензин. Раніше активність людей була дуже високою. Тепер вони збайдужіли і сприймають АТО як статистику.

Михайло Ухман