Головна Новини Тернопільський пластун став морським піхотинцем

Тернопільський пластун став морським піхотинцем

Коли в Україні почалася війна, йому було 18 років. Він був пластуном та навчався у коледжі на радіотехніка. Зараз йому 23, і він – старший матрос морської піхоти.

«Я був на Майдані: спочатку у нас, у Тернополі, потім кілька разів їздили в Київ, були у 15-й сотні Самооборони, – розповідає Роман Борщ. – З початком бойових дій на Сході я став волонтерити. Ми співпрацювали з логістичними центрами й передавали допомогу військовим. Потім почало приходити усвідомлення, що волонтерства замало. А вперше на Донбасі побував у якості журналіста.

Так, я працював журналістом. Спочатку очолював прес-службу Тернопільського Пласту і був членом Всеукраїнської прес-служби, потім був кореспондентом на радіо і телебаченні в Тернополі, після – на телеканалі в Києві. Тоді ми поїхали з делегацією євродепутатів прифронтовими містами: Маріуполь, Волноваха, Широкине, Авдіївка. Враження від цих міст були «приправлені» тим, що певний час мене гризла совість, я відчував, що мушу йти на війну. Коли потрапив на Донбас, зрозумів: тут треба бути не в якості журналіста, треба бути з військовими. І колеги мене підтримали.

Так на початку 2018 року я потрапив до війська. Мені порадили 503-й окремий батальйон морської піхоти. Побратими поставилися до мене добре, адже, якщо ти прийшов до підрозділу, то це вже про щось говорить, одразу отримуєш певний кредит довіри.

Чи було мені колись страшно? Це стається після. Наприклад, коли йде мінометний обстріл, то ти розумієш, що нічого не можеш вдіяти, тому просто на адреналіні мобілізуєшся та виконуєш свою роботу. Вже потім, коли дивишся на уламки, дізнаєшся, що хтось поранений чи загиблий, стає страшно.

Люди думають, що війни вже немає, адже відсутня її активна фаза. Але, як казав мій командир взводу, тільки той факт, що ти тут стоїш і не даєш ворогу просунутися далі, вже дуже важливий. Наприклад, у тому ж прифронтовому Маріуполі люди живуть майже мирним життям.

Часом кажуть, що людей армія робить цинічними. Не знаю. Я ж до того працював журналістом, тому цинічним став, напевно, ще тоді. Не можу сказати, що армія мене сильно змінила. Відбулася переоцінка цінностей – це точно. Перестав звертати увагу на дрібні проблеми. Коли ти цивільний, тобі нічого не загрожує, ти спокійно ходиш на роботу, а якщо облаштовуєш житло, то не мусиш копати два метри вглиб. Тож, тепер я переймаюся більш важливими речами.

Після того, як у мене закінчиться контракт, я хочу повернутися до журналістики. Зараз здобуваю вищу освіту, моя курсова робота називається «Робота військового журналіста в умовах російсько-української війни». Раніше спекулювали на тому, що кожен має йти в армію захищати Україну. Так, це важливо, але якщо людина приносить користь у цивільному житті, робить щось, щоб розбудовувати країну, то це не менш цінно».

Таких, як Роман, які кинули мирне життя, щоб піти захищати країну, – тисячі на передовій. А ми намагаємося стати їм надійним тилом.

Автор: Yulia Vorona
Фонд «Повернись живим»