У кожної медсестри своя історія, кожна працює в іншому відділенні з іншою специфікою, але всіх їх об’єднує одне – їхнє покликання, бажання допомагати хворим, людяність, щирість і доброта. І незважаючи на всілякі труднощі, жодна з них ні разу не пошкодувала про свій вибір. Кореспондент сайту medychna-akademia.tdmu.edu.ua поспілкувався з медсестрою палати інтенсивної терапії Роксоланою Немеш.
– Що стало вирішальним у виборі вашої професії?
– Напевно, я народилася, щоб бути медсестрою. Це моє покликання. Себе на іншій ділянці роботи не уявляю. Ще з дитячих літ уважно спостерігала за роботою своєї бабусі, колишньої медсестри. Дивлячись, як робить уколи, як ставить систему, як гарно ставиться до хворих, гадала, що неодмінно буду медсестрою і я. Рідні не були проти, вони поважали моє рішення й усіляко підтримували. Найбільше вболівала за мене бабуся, хотіла, щоб я продовжила династію. Так я стала студенткою Чортківського медучилища. Бабуся завжди підтримувала та заспокоювала, казала, що буду доброю медсестрою.
– У вас доволі нелегке відділення…
– Незважаючи на те, що бувають і недоспані ночі, і різні екстремальні ситуації, особливо, коли привозять хворого у важкому стані, все компенсується результатом роботи. Коли бачу десятки, сотні людей, яким зуміли допомогти, на душі стає легко та приємно, – це для мене найбільша нагорода.
– Чи шкодували про власний вибір?
– Зовсім. Вважаю, що обрала професію серцем. Якби інколи важко не було, не хотілося змінити фах.
– За що любите свою роботу?
– Що маю змогу допомагати людям. У мене дуже гарний колектив, колеги постійно підтримують один одного і ти знаєш, що маєш на кого покластися у складних ситуаціях. Знаєте приказку: «Один в полі не воїн», так само і в лікарні. Тут потрібно, щоб усе працювало як один злагоджений механізм.
– Як змінила праця в лікарні?
– Не можу залишатися осторонь чийогось болю, ніколи не пройду повз. Одного разу гуляли в центрі з подругою. Побачили чоловіка, який стікав кров’ю на вулиці. Підбігла, почала надавати першу медичну допомогу. Подруга викликала «швидку». Вразило те, що ніхто з перехожих не зупинився, всім було байдуже. Ще якось надавала меддопомогу нетверезій дівчині, яка знепритомніла поблизу розважального закладу. Вона перебрала зі спиртним. На щастя, все обійшлося.
– Що потрібно, аби бути хорошою медсестрою?
– Бути чуйною, співчутливою, мати сильний характер і не пасувати перед труднощами.
– Чи маєте якесь захоплення?
– Кілька років тому захопилася вишиванням бісером. Перша ікона, вишита власноруч, – «Семистрільна». Перед образами Пресвятої Богородиці «Семистрільна» та «Пом’якшення злих сердець» моляться в разі ворожнечі або переслідувань, за примирення тих, хто ворогує, а також в озлобленні серця. В українців є традиція вішати «Семистрільну» над вхідними дверима, і моя теж береже моє помешкання від злих людей. Тепер жодного дня без цього заняття не уявляю. Приходжу з роботи, трішки відпочиваю і сідаю за вишивання. Воно мене заспокоює, дарує натхнення, додає моєму життю барв сонячних і теплих, а коли бачиш результат, одразу хочеться творити щось нове, хочеться жити. Я без цього вже не можу, з кожним рядочком ти бачиш, як ікона чи картина оживає… Хоча бувають дні, коли справа до рук не йде, тоді лишаю все до наступного дня. При вході у мене висить власноруч вишита молитва Отче наш. Коли виходжу з хати – молюся, повертаюся – теж.
– Що для вас вишивання?
– Насамперед – це медитація, рівновага для голови та тіла. Хоча багато хто й каже, що вишивання їх, навпаки, дратує й вони дивуються, як мені вистачає терпіння годинами сидіти та нанизувати бісерини. Мені ж вишивання допомагає бути сконцентрованою, не дозволяє розслабитися, бо потрібно все контролювати, рахувати клітинки й відповідно не допускати зайвих думок. Свого часу робила деревця з бісеру та композиції з цукерок. Дещо залишила собі, але більшість роздарувала. Рукоділля допомагає відгородитися від негативу та дарує море позитивних емоцій.
