Тернополян запрошують переглянути глибоко духовну виставу «Отець Піо – містик, стигматик, чудотворець». Вистава відбудеться 3 квітня о 15.00 годині в палаці культури “Березіль”. Вхід вільний.
Божа любов не знає кордонів. Її плоди іноді важко збагнути. Вона – безмірна. Божа любов здатна творити чуда. Чуда – через терпіння. Як це було зі знаним на увесь світ між християнами різних конфесій монахом-капуцином, стигматиком і містиком отцем Піо.
Безсумнівно, о. Піо – один з найхаризматичніших святих ХХ ст, попри те, що своє доросле життя він майже не виходив за межі монастиря. Народився в невеличкому італійському містечку Петрельчіні в багатодітній, скромній, але побожній родині. Батьки назвали хлопця Франческом в честь славнозвісного асизького святого.
До вашої уваги ще 10 цікавих фактів про падре Піо з Пєтрельчіні:
У п’ятирічному віці хлопчик захворів туберкульозом, проте згодом повністю одужав. Його духівник повідомив, що власне після цього хлопець мав особливі містичні переживання присутності ангелів, Діви Марії та самого Христа. Але по-дитячому вважаючи ці об’явлення звичними й природними, нікому про них не розповідав.
Франческо Форджоне вступив до ордену капуцинів в віці 16 років. З 1916 року до самої смерті но. Піо практично не покидав невеличкого монастиря у селищі Сан-Джовані-Ротондо, натомість після смерті його тіло та часточки мощей часто перевозили для пошанування в різні міста.
Оскільки багато з тих, хто потребував духовної підтримки, не міг приїхати до святого безпосередньо, падре Піо пропонував, щоби всі охочі посилали замість себе ангела-хоронителя, тож дуже часто священик всю ніч не спав, розмовляючи з ангелами.
1918 року під час вечірньої молитви, на тілі монаха з’явилися стигмати – видимі криваві рани в тих місцях, де вони були на тілі розіп’ятого Ісуса Христа: на долонях, ступнях та боці. Рани були відкриті й кровоточили то сильніше, то слабше протягом 50-ти років, тому отець постійно їх перев’язував. Стигми зникли лише за кілька годин до його смерті, не залишивши жодного сліду…
Хоч стигми не загноювалися, не інфікувалися і рівень гемоглобіну в крові священика, попри постійну кровотечу, залишався незмінним, щосекунди о. Піо досвідчував сильний біль. А рани пахли квітковим ароматом…
“В’язень сповідальниці” – так називали о. Піо, адже саме на уділення Тайни Покаяння він витрачав по 19 годин на добу!
Отець умів “читати серця”. Сповідаючи, відчував щирість чи лукавість покаяння, а також міг чітко пригадати людині її важкі гріхи, якщо вона їх забувала або затаювала навмисне. Люди червоніли, плакали і хотіли провалитися крізь землю, сповідаючись в о. Піо, проте черги до його сповідальниці не зменшувались. Цікаво, що практично в жодному випадку людина не покидала священика, не здобувши цілковитого примирення з Богом, навіть якщо це були масони, атеїсти, скептики чи раціоналісти…
Отець Піо був наділений даром пророцтва і передбачив кривавий замах на життя Папи Римського Івана Павла ІІ, трагедію, що сталася 11 вересня в Нью-Йорку та часто знав долю душ померлих. І, звісно ж, він ще до смерті мав дар зцілення. Іноді достатньо було хресного знамення, щоб хвороба відступила.
Він був одним із небагатьох святих, що мав дар біолокації – здатність перебувати одночасно в кількох місцях. Це могло бути у видимий і невидимий спосіб, проте страждаючі люди в різних кутках землі розуміли візит падре Піо через сильний запах фіалок, лілій, троянд чи кадила. В моменти видимої біолокації, він сидів нерухомо в своїй келії але зустрічався з своїми духовними дітьми чи друзями деінде в світі.
Після смерті тіло отця Піо залишилося нетлінним і досі зберігається в монастирі Сан-Джовані-Ротондо, куди щороку прибувають близько 8 млн. прочан.
