Надвечір чоловік у чорній куртці крутиться біля дитячих майданчиків. Підходить до гурту матусь з малими дітьми. Називає їх «сонечками». Говорить голосно. Широко розставивши ноги, розмахує руками. Рухи нечіткі. Постійно поправляє кашкет на голові.
– Дівчата, можна з вами познайомитися? – намагається усміхатися. – Мене додому не пускають.
– Хто не пускає?
– Сатана.
– Тобто жінка?
– Нє, мама.
– А чому не пускає?
– Бо я худоба, – знімає велику сумку з плеча і ставить на лавку. – Вона каже, що я напився. Ви не думайте, що я бомж. Я трудяга. Мав зарплату взяти нині. Грошей мені не заплатили і я випив трохи пива і трохи горівки. Нє, чвертку горівки. Мене жіночки пригостили.
Дивиться в бік дівчинки, яка граються в пісочниці.
– В мене так само діти є – і там дитина є, і там, – показує рукою в різні сторони міста.
– А де ваші жінка?
– Моя жінка в Африці, – гигоче. – Ловить крокодилів. Ви не проти, якщо я попісяю? Дуже хочу. Нє, ви не думайте, я тут маю своє місце. Тут не буду, бо є діти.
Залишає сумки на лавці. Оглядається і йде з дитячого майданчику. Поблизу шукає кущі. Ніхто з перехожих не звертає на нього уваги.
Джерело: Про Те