«Моєму Юркові було 17, коли його на смерть збив автомобілем п’яний директор лісгоспу. Уже сьомий (!) рік я добиваюся правди в судах, але брехня, маніпуляції й цинізм важкою лавиною дотискають мене…» — це крик душі батька загиблого в ДТП юнака, пише Нова Тернопільська газета
Смертельна аварія сталася 19 січня 2015 року на околиці Шумська. За кермом автомобіля був директор ДП «Кременецький лісгосп» Сергій Баран, хоча після аварії він хотів усе «спихнути» на свою вагітну дружину. Утік з місця злочину, але правоохоронці невдовзі розшукали його побите авто. Винуватець був у нетверезому стані, але відмовився пройти обстеження. Юрій загинув на місці. Постраждала також його подруга Іринка, з якою вони того вечора прогулювалися містом. Авто збило їх на узбіччі, відкинуло…
Маючи зв’язки у високих кабінетах і фінансові можливості, Сергій Баран намагався зам’яти справу. Проте смертельна аварія набула розголосу, втрутилися громадські активісти, тож правоохоронці таки взяли директора лісгоспу під домашній арешт й оголосили йому підозру. Але Баран досі не відповів за свої дії. Сьомий рік тривають суди, а до вироку ще далеко…
«Підозрюваного роблять… потерпілим, а мене хочуть… судити»
Справу про загибель Юрія вже слухають у третьому суді. Упродовж двох років розглядали у Шумському районному суді, вже наближалися до дебатів, але суддя Тетяна Ящук несподівано пішла у відставку. Довелося починати розгляд «з нуля». Передали до Кременецького районного суду, але там суддя Валентина Мочальська пішла на неприпустиме — батька загиблого пана Володимира не повідомили про засідання, а тоді матеріали швидко повернули в прокуратуру нібито на доопрацювання, а насправді — щоб усе підігнати на догоду підсудному. Лише через пів року «оновлена» справа повернулася до суду. Після такого беззаконня потерпілий оголосив недовіру судді. Справу передали до Лановецького районного суду, де вона лежить уже близько року.
— Так, це жахливо, але ще навіть не розпочали підготовче засідання, — зітхає батько загиблого хлопця. — Якби я не добивався, не відстоював кожне клопотання, кожну заяву, то справу вже б давно «розглянули». За рік часу в Ланівцях відбулося тільки два засідання — переносили, сиділи на карантині. Баран цьому тільки радий. Час працює на його користь. Цьогоріч у лютому відбулося засідання, про яке мене не повідомили. «Чому не надіслали мені повістку?» — запитав я секретарку суду. Як накинулась на мене… Я подав клопотання про відвід секретарки. Але суддя Андрій Радосюк не задовольнив. Через це мені довелося оголосити недовіру судді. Можливо, збоку виглядає, що я своїми клопотаннями перешкоджаю слуханню справи. Але я не можу мовчати, коли бачу протизаконні дії. Якщо на них не реагувати, то не буде справедливого вироку. Моя скрупульозність і небажання миритися з брехнею не подобаються стороні захисту. Адвокат Барана взявся «копати» на мене різні компромати. Ми з мамою Юрчика давно розлучені. Захисник водія приніс на минуле засідання матеріали про… наше розлучення, де ексдружина обливала мене брудом. Вважає, що це аргумент. Було, що я колись потрапив у незначну аварію. І це роздобув. Але який це має стосунок до справи про загибель мого сина? Проте суддя чемно все долучає. А ще адвокат Барана подав дивне клопотання визнати Барана… потерпілим. Не знаю, що він задумав. Мабуть, через рік уже мене посадять на лаву підсудних. Таке можливо тільки у нашій країні, де все вирішують гроші.
«Жодного дня не сидів за ґратами, але покарання неминуче…»
Уже два роки Сергій Баран працює лісничим Красилівського лісництва ДП «Старокостянтинівський лісгосп» на Хмельниччині. Якщо спершу йому суд обрав міру запобіжного арешту у вигляді домашнього арешту на нічну пору доби, то згодом відпустив під особисте зобов’язання. Нині він спокійно живе з рідними, працює, заробляє, відпочиває. Про аварію хоче якнайскоріше забути, суди для нього — зайвий клопіт. А пан Володимир погруз у нестерпному болю від втрати сина. Мати Юрчика давно відгородилася від судів. — Один борюся проти корумпованої системи, яка плює на закон, — каже батько загиблого. — Іноді вже сил не вистачає, іноді здають нерви, але піднімаюся і йду далі. Не хочу, щоб мене хтось шкодував. Це моя війна за справедливість. За сина. Не зраджу Юрчикові. Ніколи. Баран насміхається з мене, а його адвокат взагалі нахабно ображає під час судових засідань.
У Кременецькому районному суді вони добилися незаконного повернення обвинувального акту на доопрацювання. І прокурор Барановський, який сумлінно служив Барану, переписав, як той захотів. Найгірше: прибрав факт про те, що водій був у нетверезому стані, хоча свідки підтвердили, що він випивав перед аварією. Це була вагома обтяжуюча обставина. Прокурор змінив й інші моменти. Не можу миритися з таким фабрикуванням! У Шумському районному суді йому обрали міру запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту на нічну пору доби. Але через перекидання справи між судами сторона обвинувачення чомусь забула продовжити міру запобіжного заходу і два роки Баран взагалі був на свободі. Від мене приховували цей факт. Коли я вник в ухвали, моєму обуренню не було меж. Почав їздити зі скаргами в обласну прокуратуру, проте ніхто не квапився щось змінювати.
Врешті знову без моєї участі йому обрали особисте зобов’язання. Тепер він може вільно переміщатись. Знайшов на Хмельниччині роботу. Слідство вилучило у нього водійські права, він не має права сідати за кермо авто, поки не відповість за смерть мого сина, але сам приїжджав на суди. Паркував автівку у закутку, але я побачив це. Негайно повідомив прокурору, але… У Барана троє адвокатів. Важко з ним змагатися. Проте на моєму боці — правда. Вони прибрали зі справи факт, що Баран був у нетверезому стані. Тепер він може навіть визнати вину і чекати на амністію або на закінчення термінів давності.
Баран жодного дня не сидів за ґратами за вбивство мого сина і, бачу, не планує сидіти, але покарання неминуче…
