Життя голови Збаразької районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Ігоря Гуменюка тісно пов’язане з військовою справою: у 1984 році він був призваний у лави радянської армії – служив в авіаційній військовій частині Харкова, через десять років – з 1994 по 1995 рік згідно з контрактом виконував завдання у складі миротворчого контингенту України в Югославії – був водієм у розвідувальному взводі, а влітку 2014 року – через двадцять років після миротворчої місії добровольцем попросився у лави Збройних сил України, приїхавши з Італії, де мав роботу, житло і право на постійне проживання, залишивши там дружину і двох доньок. На початку серпня був мобілізований у 80-ту аеромобільну бригаду. 49-річний Ігор Гуменюк – водій автобуса у роті забезпечення. Його завдання – перевезення особового складу «вісімдесятки», пише Народне слово
«Сват», а так Ігоря Гуменюка тепер називають побратими, возить бійців в зону АТО, забирає їх додому у рамках ротації, здійснює передислокацію військовослужбовців з блокпоста на блокпост. – На шкільному автобусі –«школярику» з жовтня в зону АТО я виїжджав дев’ять разів, – розповів Ігор Гуменюк, з яким нам вдалося поспілкуватися телефоном. – За цей час побував в усіх гарячих точках, де несуть службу бійці 80-ї аеромобільної бригади, в тому числі у селищі Піски, що поблизу Донецького аеропорту. На щастя, жодного разу не потрапляв під прямі обстріли. Ускладнюють роботу передусім важкі погодні умови, розбиті дороги, зруйнована інфраструктура Луганщини і Донеччини. Багато мостів знищено, тож доводиться їхати через понтонні переправи, які облаштовують військові з Дубна. Виїзди в зону АТО відбуваються щотижня, або через тиждень. Найбільш приємні відрядження, коли забираю бійців на ротацію, якої вони чекають з нетерпінням. Тяжко, коли привід для виїзду – похорон воїнів. Дружині і донькам два місяці не зізнавався, де я і що роблю. Казав, що з «афганцями» ремонтую у Львові техніку. Тепер вони знають. Звісно, не в захваті від мого вибору, переживають. Але по-іншому я би не зміг. Захист Вітчизни – чоловіча справа, і не можна нам сидіти вдома, коли в країні війна, саме війна, а не АТО. Наші бійці потрапляють у такі пекельні ситуації, що навіть в Афгані такого не було.
Ігор Гуменюк каже, найбільше його вразило, що тепер на блокпостах Донеччини чи Луганщини, де йому доводилося бути, всі спілкуються тільки українською мовою, а російської навіть не чути.
На думку чоловіка, припинити кровопролиття на Сході України і домовитися про мир мають в першу чергу політики, і дуже хоче, щоб це відбулося якнайскоріше. – Минає рік з часу загибелі наших земляків на Майдані в Києві, Героїв Небесної сотні – Устима Голоднюка та Назара Войтовича. Тоді я й навіть подумати не міг, що уже нині оплакуватимемо загиблих в зоні АТО воїнів-земляків Андрія Чабана, Сергія Долгіх, Тараса Михальського. Дуже хочеться, щоб якнайскоріше закінчилася ця війна, і про мирне врегулювання конфлікту мають домовитися передусім політики.
За словами Ігоря Гуменюка, на Сході нині воюють багато воїнів-інтернаціоналістів, зі Збаражчини на передовій – «афганець» Сергій Маслюк зі Старого Вишнівця. Згідно з тими даними, якими він володіє, в зоні проведення АТО загинуло уже 56 «афганців».
Своїм побратимам з районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), землякам передає вітання, бажає міцного здоров’я, терпіння і миру.
