Те, що Тернопіль не пасе задніх у такому спорті, як бокс, знає кожен, хто ним цікавиться. Окрім хлопців, у Тернополі тренуються і дівчата, зараз їх троє. Ми поспілкувалися з чарівною Олесею Крисюк, кандидатом у майстри спорту, п’ятикратною чемпіонкою України, триразовою учасницею чемпіонату Європи, пише Номер 1
– З чого все почалося, чому ти обрала саме цей вид спорту? Як довго займаєшся боксом?
– Спершу займалася боротьбою, але в моєму дворі проживав сусід, який відвідував боксерську секцію. Після його розповідей цей вид спорту мені сподобався. У свій день народження попросила батька, щоби завів мене у спортивний зал – «Шкіряну рукавичку». Коли ми туди прийшли, там саме було тренування, я це побачила і сказала, що буду тут… жити. Займаюся боксом уже 5 років.
– Як до твого захоплення ставляться батьки, друзі?
– Позитивно. Вони кажуть, що спорт зробив мене більш упевненою в собі та самостійною. Тепер можу дати собі раду, навіть перебуваючи в скрутному становищі. Мої друзі спочатку не могли повірити, що я почала займатися цим видом спорту. Але пройшов час і вони змирилися, тепер підтримують, вболівають та переживають за мене.
– Як проходять твої тренування?
– Зранку – крос та розминка. В обід – тренування з крос-фіту. Ввечері – тренування у спортивному залі, там уже спаринги, лапи, відпрацювання ударів на боксерській груші, вільні бої. А якщо перебуваю на зборах, то це ранкова зарядка, обідні та вечірні тренування.
– З ким ти стаєш у спарингові бої, адже дівчат, які займаються боксом, у Тернополі небагато?
– Дівчат, дійсно, фактично немає, тому стаю в пари з хлопцями. На тренувальних зборах, звісно, спаринги з дівчатами.
– Конфліктні ситуації бувають, адже ти тренуєшся на рівні з хлопцями? Чи не дозволяють вони собі бува якихось в’їдливих коментарів?
– Бувають, але вони дуже швидко вичерпуються. Тренуюся на рівні з хлопцями (посміхається, – авт.). Інколи вони можуть щось таке сказати, та я не акцентую на цьому увагу.
– Вважається, що дівчата більш емоційні, у поєдинку це допомагає чи, навпаки, заважає?
– Емоції дуже часто проявляються під час поєдинку. Але потрібно взяти себе в руки, бо в бою вони лише заважають. Треба просто вийти на ринг і достойно провести бій.
– На твоєму обличчі часто можна побачити синці?
– Так (посміхається, – авт.). Синці бувають майже після кожного спарингу.
– Що ти відчуваєш, коли виходиш на ринг?
– І страх, і відповідальність, і радість, які мене переповнюють. Дуже важко описати словами ті переживання. Коли виходжу на ринг, то почуваюся щасливою від того, що можу знаходитися тут і боксувати за свою сім’ю, тренера, за свій зал, який мені як другий дім, і звичайно, за свою країну.
– А в той момент, коли рефері підіймає твою руку…
– Переповнюють різні емоції. Насамперед це радість і впевненість. Адже я виконала роботу, яку поставив переді мною тренер, виборола яскраву перемогу.
– Хто для тебе твій тренер?
– Це як другий батько. Він завжди біля мене, він дає багато знань, що стосуються не лише спорту, а й життя. Дуже ціную та поважаю його!
– Яку частину в твоєму житті займає бокс?
– Значну! Боксом фактично живу. Це і моя робота, і захоплення. Це вид спорту, яким я дуже дорожу, і щаслива з того, що він з’явився в моєму житті.
– Бокс потребує великої віддачі. Чи вистачає тобі часу на навчання та зрештою на себе?
– Якщо чесно, то не завжди. Інколи бракує часу на навчання і на себе. Але я стараюся планувати свій час так, щоби встигати все.
– Чи доводилось застосовувати практичні заняття з боксу на вулиці?
– Поки що – ні. І бажаю, щоб і не довелось.
– Які плани у тебе в спортивній кар’єрі, чого ти хочеш досягти?
– Я пов’язала своє життя з боксом і продовжую в ньому розвиватися. Хочу досягнути багато чого, у мене в планах участь у чемпіонаті України, Європи, світу. І, звісно, Олімпіаді. Також планую стати заслуженим майстром спорту.
– Як ти виборола ліцензію на можливість виступати на ЧС в Угорщині? Чого очікуєш від цих змагань?
– Спочатку виграла чемпіонат України в Рівному, після цього на чемпіонаті Європи виборола ліцензію на участь у світовій першості, яка буде проходити в серпні цього року в Будапешті (Угорщина). Зараз посилено готуюся до цих змагань і зроблю все для того, щоби привезти додому очікувану медаль. І виправдати сподівання, які на мене покладено.
А нам залишається побажати Олесі лише успіху, досягнення усіх поставлених цілей та чекати її додому з перемогою.
