Постулат про квіткове наймення цього села мусується все частіше попри не досліджену наразі етимологію попередньої, більш тривалої назви – Грамушівка. Кажуть, то від імені пана, що мав на тих землях маєток. Однак новітня назва – Ромашівка таки «узаконена» торік, якраз в акурат перед храмовим празником – на день Верховних Апостолів Петра і Павла. Тоді-то цю назву виписали над дашком новенької автобусної зупинки, прикрашеної квітами ромашки, пише Чортків Сіті
Взагалі-то празників у селі два: ще один вже «на порозі» – на Воздвиження Чесного Хреста. Бо й тамтешня церква носить таке ім`я.
Ромашівка таки дочекалася бажаної обнови. Тепер по значному шматку центральної сільської «артерії» – вулиці Шевченка від колишньої колгоспної контори і до церкви хоч яйце коти!
Обійшлася та розкіш аж у 600 тисяч гривень. Ромашівський староста Зеновій Кубик деталізує: частково субвенції плюс сума коштів, спрямованих на благоустрій, що припадають на кожного мешканця села. Дорога та зовсім «свіженька» – викінчена трохи більше, як тиждень назад.
А посеред літа, в липні, впорядковано й іншу вулицю – Івана Франка. Там дорога білокам`яна, тобто без асфальтного покриття.
Серпень теж помітний для Ромашівки своєю новацією: освячено перекритий місточок, де обабіч – вазони з квітами.
Коментує депутат Білобожницької сільської ради Михайло Козарів:
– Роками на тім містку люди перестрибували через плити, таке робилося!
І вулиця Заводилівка так само нарешті дочекалася веселішої долі. Там «спрацював» щебінь «з благоустрою». А ще – з миру по нитці: приватний підприємець з сусіднього Косова Ігор Феник дав навантажувача, а знатний аграрій Василь Градовий – грейдера аж на два дні, от і зробили. Та й на спуску до цієї вулиці від в`їзду до села заасфальтовано пів ста метрів шляху.
Недарма привільно там молодим матерям з візочками.
Осінь – пора весіль. І в Ромашівці – теж.
Проте у школі за партами нині лише 22 учнів. Плюс восьмеро вихованців у садку.
А найстарша мешканка Ромашівки – 101-річна Марія Кіндяк. Увійшла вже у свою 102-у осінь. Ще доволі жвава, говірка бабуся. Живе удвох з невісткою, якій 76 років. А син помер чотири роки тому.
Овдовіла бабця давним-давно. Чоловік її, Микола Кіндяк, згинув поміж в`язнів Чортківської тюрми, яких гнали на Умань в 1941-му році – таких імен в Ромашівці аж двадцять троє. Син вже за України їздив до Умані, взяв жменю землі з братської могили в`язнів, де батькові кості спочинок знайшли.
Худоби нині в селянських обійстях негусто – навіть пів ста голів не набереться. Сільська господиня Марія Пшик ось троє голів обходить – дві корови і телицю.
А цвинтарів в селі аж чотири. То так склалося історично. Найновіший так облаштований, що й не всякий міський з ним зрівняється. Це добре, бо ж відомо, що не буває майбутнього без належного пошанування минулого.
Ще два кладовища – старі, з ХІХ та ХVІІІ століть. На одному покоїться прах внучатого племінника Тараса Шевченка. А ще одне – біля старої тракторної бригади. Там, за переказами, колись подалі від поселення хворих на тиф та чуму ховали. Давно те було.
Кабінет сільського старости Зеновія Кубика геть не обжитий: з усього видно – не кабінетний він керівник. І це дуже добре. Трудиться ж бо чоловік десь на самісінькому стику селянських потреб і можливостей, що може забезпечити Білобожницька ОТГ, до складу якої входить Ромашівка. Стик той наразі ще й який болючий.
