Головна Новини Про файне царство казка і бунтаря Іваська

Про файне царство казка і бунтаря Іваська

Фото є ілюстративним і не має ніякого відношення до казки

Жили-були… Ні! Не так… Чому ж «жили-були», як і досі там сидять… Почнемо казочку інакше: в невеликому файному царстві, що на полі терновому, люд укладом взаконеним жив тихенько і славненько. Був там цар від громади возведений, і десятків з чотири файних радників — теж від люду поставлених.

Трудились вони в хаті радівській, що на вулиці царства файного, де найбільше листя падало. Бо прикмета народна в них була, що де листя найбільше, то там і гривеньки водяться. І не підвела прикмета народна — таки водились гривеньки в палатах радівських.

І кожен мусів йти до них, щоб справи свої залагодити. І за бамагу дозвольну чи пораду корисну давати білети банківські у царстві узаконені. А як справа була важливості непомірної, то носили заморські білетики, кольору зеленого…

І жили так, біди-горя не знаючи. Час від часу нарід злостився, бо вже сильно ті радники дивно гривеньки ділили. За діла такі карали карою страшною — не підпускали вже до казни народної. А на місце тих негідників, вибирали з вигляду порядніших…

Та настали в царстві часи смутні. Завівся в палаці радівськім бунтар Івась з побратимами. Сорок літ минуло Івасьові і задумався він про старість забезпечену. Спочатку приглядався він довго до укладу і справ радників. Обзавівся він по царстві очима всевидючими і начальником був над всіма глашатаями, хто до хижин жителів мережу тягнули інтернетівську…

З року в рік радник-бунтар кріп в ногах і в поглядах свої далекоглядних, гуртував побратимів своїх, і речами улестливими заманював до своїх соратників.

І сни почали дивні снитись Івасьові… Ось сидить він на троні царськім з ручкою для підписів в одній руці, а в другій – ключ від скрині з гривеньками… А всі радники поклоняються… А всі побратими ріднесенькі на трошки менших тронах сидять і по закону, Івасьом запропонованому, ніхто не має права стягнути їх з тронів насиджених…

І не витримав він… Піддався спокусі диявольській і майже першим побіг до побратима, який бунт затіяв у хаті радівській. А побратим тим часом позбирав соратників, що самі собі помагати вирішили, і голосочком на радах зірваним, об’явив про свою кааліцію, що в народі назвали — «ширпотребівська». Навіть майки білесенькі натягнув на соратників. А зліпив одежини білесенькі давній прихвостень радівський, що мав фарбу й станок і об’їдки збирав за царем і за радником…

Цар спочатку лояльно поставився до затії бунтарської дивної (чим би діти не тішились…) Навіть майку білесеньку покрутив у руках «ширпотребівську».

Так окрилені успіхом бунтарі загордилися, і давай рученятами загрібати можливості, щоб побільшало в кожного і майна, й магазинчиків, і білетиків банківських та ще й кольору різного.

На засіданнях радівських, від своїх «ширпотребівців», захотіли заплати великої за труди тяжкі й праведні. То ж не жарт так намучитись, бо у залі тім радівським — перед кожним три кнопки приліплено. І всі кольору різного… Рученьки терпнуть і пальці стираються, а голівонька кругом іде від натуги нелюдської… Ще хотіли урвати білетиків на поїздки свої в царства іншії. А щоб праця для люду була їх помітніша – дати гривеньок з скрині казенної…

Ще хотіли провести ревізію, скільки вільних ділянок лишилося, бо за землю у царстві нашому пропонують зелені білетики. Ради клаптика вільного місця на засіданнях справжні війни точаться. На комісіях гарно «обкашляють», і підсовують рішення сесії. Правда, часом такого начудять ті, що ще недавно у радниках, що хоч стій, а хоч падай. Але то все від жадності…

Ще багато чого було в планах бунтарських, як рішати питання безболісно, та затія реформ не вдається… Цар насупився важно і лається. Грізно глянув на бунт назріваючий, і притихли Івась і соратники. Кааліція та «ширпотребівська» ніби є, ніби вже і не має… Починалась помпезно і голосно, а тепер щось не чути… Невже відмирає?

Дивна казка якась получається. Є початок – немає закінчення. Що там далі буде? То не знаємо, але певно, що скоро побачимо…