Тернополянин, студент ТНПУ, розповів яке життя та побут українців у Польщі, та чим заробітки відрузняються від українських.
— Уперше поїхав у Польщу 2014-го, коли вчився в Тернопільському педагогічному університеті, — розповідає 25-річний Олександр Титжинський із Теребовлі Тернопільської області. Хотів підзаробити. Знайшов через посередників роботу в місті Кутно, між Лодзем і Варшавою. Роботодавці запитали, що вмію. Сказав перше, що спало на думку — “малярем”.
Місяць фарбував стіни у хостелах для українців на м’ясокомбінаті. Жив там же. Годували. Давали м’ясо і продукти, які виготовляли на тому ж комбінаті. Привіз додому 600 доларів. Зараз Олександр має “карту поляка”, знає польську мову. Разом із дівчиною, 21-річною Іриною Ковалишин, живе у Кракові.
— Наступного разу поїхав, коли Ірина вступила в університет у Кракові. Домовився про роботу ще в Україні, але роботодавець підвів.
Роздрукував своє резюме і роздавав по магазинах, закладах харчування. Шукав оголошення на сайтах. Але щоб швидко знайти роботу, звернувся до посередників. За вакансію заплатив 1200 гривень. Заливав бетон на будівництві у центрі Кракова за 60 гривень на годину.
— За місяць подзвонили по резюме, яке розносив. Запрошував поляк Бартек. У нього своя фірма з виготовлення ланцюгів, кілець та карабінів із дроту.
Працював у нього ввечері, після будівництва, зарплату отримував щодня, після виконаної роботи. Умови були значно кращі, ніж на будівництві.
Сидів у теплі, мав час спілкуватися з іншими працівниками та й із Бартеком, випити кави.
Потім ще раз повернувся до Польщі, працював у супермаркеті. Бартек помітив мене там і знову забрав до себе.
Із дівчиною винайняли квартиру- “кавалерку” за 10 тисяч гривень. Симпатичне помешкання в будинку, якому 15 років. Далекувато від центру Кракова, але з хорошим сполученням громадського транспорту. Будинком опікується тутешнє ОСББ — спільнота власників квартир, які за свій кошт обслуговують і ремонтують його. Торік у нас оновили балкони за кошти, які сплачуємо до об’єднання. Всім будинком сортуємо сміття. Складаємо окремо картон, пластик, скло. Є ще контейнер на органічні відходи. Із сортуванням у мене проблем немає, бо вдома батьки також сортують. Але тримати вдома чотири контейнери для сміття не дуже зручно. Якщо хтось із жителів викидає пакет змішаних відходів — будинок штрафують. Щоб не розглядати сміття й не шукати винних, штраф ділять на усіх мешканців. Але такі ситуації рідко трапляються.
Двічі вступав в університети. Магістратуру закінчив в Ягелонському, а потім ще пішов учитися на юдаїстику.
Працював бізнес-аналітиком на контракті, де студентам більше платили. Та й проїзд у громадському транспорті був удвічі дешевший.
Зараз працюю у великій американській консалтинговій корпорації. У мої обов’язки входить аналіз, сортування та блокування інформації, якщо вона не відповідає поглядам компанії. Співробітники — переважно мої ровесники. Умови хороші. Починаючи від паркінгу, який пильнують, завершуючи баром, який постійно поповнюється за рахунок компанії. Там є кава, сендвічі, солодощі, крекери, снеки й багато інших смаколиків. Отримую понад 18 тисяч гривень.
Іра працює в контакт-центрі польської фірми. У неї ті ж умови праці. Великі польські й міжнародні компанії намагаються створити працівникам хороші умови, дотримуються корпоративної етики, платять добре. Бо лише так можна втримати спеціаліста.
Часто подорожуємо. У вересні були в Німеччині. У жовтні — у Словаччині. Не плануємо, а спонтанно вирішуємо, куди хочемо поїхати.