Давид Попп загинув у Львові від смертельних ножових поранень після нападу на табір ромів. На похороні рома побували журналісти Громадського. Розпитати мешканців Серного про загиблого сусіда — непросте завдання. Не тому що про покійників — лише хороше або нічого. Річ у тім, що українською тут ніхто не говорить. З півтори тисячі мешканців села відсотків 90 — угорці. Інші звуть себе циганами.
«Nem tudom, весьма с трудом, менше половини», — так кепкують на Закарпатті з угорськомовних.
«Nem tudom, не говорю по-руські», — каже мені Гайна, мати Давида. Лиш на мить вона відволікається від усієї метушні, якої не минеш, прощаючись із людиною, й одразу заходиться слізьми.
***
Зрештою похорон як похорон.
Невеличка хатинка Гайни на півтори кімнати вкрита ззовні вінками ледь не до стріхи. Три дні з Давидом прощаються чи не всі роми Закарпаття. На чорних сорочках та сукнях виблискують намиста поважних жінок, білі колоратки пасторів, золоті ланцюги баронів-біро, шовкові краватки депутатів.
Дядько загиблого Андрій чи не єдиний убраний у біле — точніше, раніше воно було білим. Сорочка та штани за кілька днів вкрилися потом і пилом західних доріг, а обличчя стало чорнішим за більшість сорочок. Три дні тому він привіз тіло племінника до Серного.
— Я вам розкажу про малого. То був свєт мій, замість сина, бо сина я вже поховав. Та вони мені не дозволяють, — киває Андрій у бік інших родичів і сусідів. — Кажуть, я знову про політику розводитись буду. А яка ж то політика, як вони хлопця нашого вбили за те, що він циган? Хіба то не політика?
П’ять днів тому 23-річного Давида Поппа забили ножами до смерті неповнолітні з угруповання «Твереза і зла молодь», що підтримує праворадикальні і нацистські настрої, під час нападу на ромський табір на околиці Львова.
— Чому у вас у Кийові кажуть, шо то з Росії його вбили? Чому у Росії кажуть, шо то «Правий сектор»? То нелюди його вбили чи хто, я вас питаю? От знову мої мені кажуть: Андрій не говори таке! Цигани шо думають, шо так і треба?! Йой, кажуть, ти випив мало! А в мене малий помер.
Кілька днів тому у Львові Андрій та Гайна зіштовхнулися в поліцейському відділку із батьками нападників. Ті навіть не перепросили.
***
Пастор Іштван з Доброня витягає зі сріблястої Nexia синій тент, підсилювач і гітару. Тент натягнуть у дворі, мікрофон і підсилювач під’єднують до живлення десь у сусідів. Гітару передаватимуть по колу.
— Вони пастори будуть проводити служіння і говорит про боже, — перекладає Андрій з угорської, — Барони та депутати говоритимуть про мирське. Всі не проти дати інтерв’ю, але то вже після панахиди. А мені знову сказати не дають, кажуть, хай Міро про політику заводить.
Міро, тобто Мирослав Горват, — депутат Ужгородської міськради, чи не найвідоміший ромський політик на всю Україну, приїде ближче до третьої. Без нього закриту труну не виносять на подвір’я.
Міро виступатиме останнім. До нього пастори проповідуватимуть громаді ромською та читатимуть Біблію угорською. Горват говорить трьома мовами приблизно ті самі слова:
— Чому? Чому ми, роми, повинні так страждати і з таким страхом жити в Україні? Ми не збираємося звідси йти, це наша країна теж, і ми любимо цю країну! Навіщо ж ви так? Невже то буде продовжувати? Невже ми будемо хоронити наступних? Ні, не хоче ся! Тому що ми є мирний народ.
***
Двійко коней тягнуть катафалк вуличками Серного в бік кладовища. За ними крокує чорна процесія циган. Шандор що п’ять хвилин затягує нову пісню та врешті всі хором повторюють лише одну. Її для мене перекладає пастор Іван Балог із Мукачево:
Наш Бог у небесах
Він наш спаситель
Він очищає нас своєю кров’ю
Він віддав за нас своє життя
Спасибі тобі, Ісус
Крізь задушливу спеку вже двічі проривається коротка тропічна злива. Хтось мліє. Угорські мешканці Серного споглядають процесію з подвір’їв.
— Браття і сестри, ми прийшли на то место, звідки не повертаються додому ногами живими, — проповідує Іван Балог на цвинтарі. — Але я знаю, что написано в слове божим, що прийде врем’я коли Господь повелит архангелу Михаилу и он вострубит. И написано, что мертвые во Христе воскреснут первыми. И это слово божие и время это скоро. Апостол Павел написал: что придут времена тяжкие, ибо люди будут самолюбивы, горды, а дети родителям непокорны. Те, кто это сделал, эти юноши — они были непослушны своим отцам и матерям.
— Наших ромов выгнали из Киева, потому что они хотели зарабатывать честным трудом, — кричить він гнівно, виблискуючи золотими зубами. — Чому ми так живем в Україні?! Чому нам в цій країні нема місця, нема роботи? Почему нас гнали из Киева, почему наших сожгли в Тернополе, почему нашего убили во Львове? Куда нам бежать дальше? Почему это допускает власть? Кто накажет этих убийц? Или нам воздавать злом за зло? Нет! Пусть будет бог им судья! А я вас прошу зараз, ромале, давайте жить мирно між собою та між людьми!
Усі так багато говорять про божий суд, що, здається, на суд український тут ніхто надій не покладає.
Над могилою горою складають вінки. Пастори, барони та депутати фотографуються біля поховання та розїжджаються ромським Закарпаттям.
***
— Малий життя любив, він так умів радіти дрібницям, — каже Андрій, коли ми вже останніми повертаємося із цвинтаря. — Пам’ятаю, як він прибіг, каже: дядьку, дядьку, дивись, я на велосипед заробив. І нашо то він від нас поїхав.
Останні роки Давид жив із цивільною дружиною Ізбоєю Рац у сусідньому селі. Разом із нею та її родиною поїхав до Львова збирати сміття та металобрухт. За три дні на них напали.
У Серному на родину Раців ображені. Начебто через те, що львівська мерія дала Ізбі та її пораненому братові Раджу допомогу на лікування. Тоді як незаможній родині Давида довелося транспортувати тіло зі Львова та ховати його власним коштом.
Ані Ізбоя, ані Радж на похорон не приїхали. Раджа напередодні виписали з львівської лікарні, і тепер поліцейські переховують його як важливого свідка. Де сьогодні Іза, в Серному не знають.
— Та ми б їх і на поріг не пустили. Вони занапастили малого, — продовжує Андрій, — Всьо лиш про гроші, про заробіток. Поїхали до гаджо (ром. — людина не ромської національності) за грошима, а з чим повернулися? І з чим іще від гаджо можна повернутися?
Ми заходимо на подвір’я. Тут на Андрія знову цикають родичі. Щоб не розводився про політику.
Серне, Закарпатська область
