Ви часто бачите 86-літнього чоловіка – на велосипеді? Михайло Степанович ще крутить педалі. Правда, не так хвацько, як колись. Одначе на город, в сільську амбулаторію сімейної медицини чи в другий кінець Нагірянки Чортківського району – цілих п’ять кілометрів, пішки далеченько. А на велосипеді – раз-два – і добрався. Знає чоловік, що усе життя – як на тому велосипеді: якщо зупинишся, перестанеш ставити собі цілі – впадеш. Впадеш у застійне болото зневіри, хвороб, старості. Тому й не зупиняється. Знає: якщо ти не цікавишся життям – життя перестає цікавитись тобою.
Очі в Михайла Степановича Бандури – живі, допитливі. Досі читає, правда з двома лупами і більше фахову літературу про здоров’я та як його зберегти. Коли працівники управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Тернопільській області та Чортківського відділення управління завітали до його оселі – розповів багато цікавого про різні методики лікування та оздоровлення, які випробував на собі. Завідувач сільською амбулаторією сімейної медицини Люба Іванівна Костельна, яка разом з працівниками Фонду відвідувала подружжя Бандур, часто бачиться з ними.
Колись Михайло Степанович два рази в рік лягав в Тернопільську лікарню – проходив лікування голодуванням під наглядом лікарів. Шість разів голодував по 30 днів. Одна польська лікарка Єва Домбровська, яка захищала дисертацію, пропонувала йому їхати з нею до Польщі, щоб наочно показати позитивні результати голодування. Коли в лікарню йшов з паличкою – то після місяця голодування просто молодів, їздив на велосипеді, підтягував домашню господарку. Казали, що з виду – майже двадцять літ скидав. Можливо, тоді чоловік знайшов свою методику лікування.
А лікуватись було після чого. Тридцять дев’ять літ він працював в господарстві на тракторі – вдень і вночі. Розповідав, що за всі ті роки, може, вісім разів був вдома на Великдень. Колись в часи колгоспів та радянської влади не було часу на те, щоб покуштувати Великоднє яйце. П’ять машин – на весь район. А колишні трактори так вібрували, що вібраційну хворобу мав чи не кожен тракторист. Не обминула ця біда і Михайла Степановича – нажив профзахворювання.
– Послали, – каже, – мене в Інститут медицини праці до Києва, що був на Саксаганського, пояснювали лікарі, що треба лікувати прояви вібраційної хвороби, брохніт хронічний, і ще купу всякого. Мав сильні головні болі. Після традиційного лікування зрозумів, що маю знайти свій лік. Почав читати, цікавитись.
Тепер чоловік проводить просвітницьку роботу серед односельців. Каже, таблетки дорогі та й не дуже допомагають. Отож, поки сидить в черзі до лікаря в амбулаторії, всім розповідає про нетрадиційні методи лікування – в основному, травами. На власному досвіді розказує, переконує.
Дочки живуть не з ними: старша з сім’єю – в Чорткові, має двоє дітей. Молодша з родиною – в Івано-Франківській області. Одна з внучок – танцюристка, перші місця на різних конкурсах займає. Талановита. А сам Михайло Степанович мав одне хобі в житті – техніку.
Коли створювалось в селі господарство, секретар райкому сказав, що дадуть кілька нових тракторів і запитав, чи є в кого бажання працювати. «Ви підете, хлопці?», – запитав сільську молодь. «Підем», – гукнули ті, серед яких був і М.С. Бандура, на той час йому виповнилось лише 15 літ. Продиктував своє прізвище, керівник районний записав і дав направлення на курси. Коли пізніше виявили, що неповнолітній – боялися повідомити вище. Так і розпочав свої трудові будні Михайло Степанович. А його дружина, Ганна Василівна, на фермі робила, дбала про сім’ю, дітей, скоро ювілей – 80 років святкуватиме.
Вкупі з дружиною вже город викопали – 10 сотих під хатою, бо ті сотки, що в полі віддали. Ще донедавна тримали свинку, дві корови. Тепер вже тяжко. Тому придбав для господарки Михайло Степанович мотоблок. Кілька років тому він поламався, то 83-літній чоловік їздив до Дніпра за запчастиною. І зладнав. Треба – місцеві хлопці прийдуть, допоможуть. Колгоспи розпалися, коней нема – то збирав довго на той мотоблок. «Жінко, скажи-но, скільки ми збирали на нього, десять літ?» – питається в дружини. Ганна Василівна морщить чоло і відказує: «Та що ти таке розказуєш людям?» Але начальник Чортківського відділення УВД ФССУ в Тернопільській області Лідія Борова по-родинному обіймає жінку, розпитує про те, що необхідно, бо особисто знайома з більшістю потерпілих на виробництві з району.
Адже не тільки на державні свята відвідують працівники Фонду соціального страхування в області тих, кому потрібна підтримка та увага, допомога та піклування, а постійно, за графіком, їдуть до людей, травмованих на виробництві. Особисте спілкування – це найкраща і найдієвіша форма роботи з людьми. Необхідно їхати до людей з особливими потребами, цікавитись їх життям, проблемами, інформувати про новинки в нормативних актах та можливостях лікування та оздоровлення. Начальник відділу страхових виплат та матеріального забезпечення управління ВД ФССУ в Тернопільській області Валентина Лучин розповіла Михайлу Степановичу про чудові результати санаторно-курортного лікування при його захворюванні. І чоловік погодився поїхати в санаторій, який рекомендуватиме його лікар, щоб на родинний ювілей бути у формі.
Адже виявилося, що в подружжя Бандур незабаром, в листопаді – 60 років спільного життя – діамантове весілля. Лідія Борова разом з працівниками Михайлом Обліжком та Ярославом Гахом обіцяли приїхати й привітати цю сім’ю. Бо нечасто серед підопічних Фонду маємо такі солідні дати.
Коли життя дає можливість святкувати такі ювілеї – це справжній подарунок. Маєш змогу проживати кожен день, своєю зрілістю та мудрістю наповнюючи його. Добрі спогади, надбання колишніх літ, це – як вміння кататися на велосипеді: як колись навчився, засвоїв – зможеш користуватись повік.
Коли гості родини Бандур йшли з подвір’я, Михайло Степанович ще дістав з розкішного куща домашнього винограду, пригощаючи всіх. Наповнений сонцем виноград смакував. Увесь у вересневому сонячному промінні господар оселі наче виглядав коло воріт свою чергову осінь, яка ще додасть смаку його тривалому життю.
Зоряна Замкова
