Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду розглянула апеляційні скарги прокурора, обвинуваченого Володимира Г. та його захисника на вирок Заліщицького районного суду від 13 січня 2021 року.
Цим вироком Володимира Г. визнано винним за ч.2 ст. 369-2 КК України (одержання неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави) та призначено покарання у виді 51 тис. грн штрафу в дохід держави, що становить 3 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На час вчинення злочину санкція ч.2 ст. 369-2 КК України передбачала покарання у виді штрафу від 750 до 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або від 2-ох до 5 років позбавлення волі.
Не погодившись із судовим рішення, сторони у справі подали апеляційні скарги та просили скасувати вирок суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог обвинувачений та його захисник зазначили, що Володимир Г. своєї вини в інкримінованому правопорушенні не визнав і пояснив, що між ним та Анатолієм Б. мав відбутись договір позики, за умовами якого останній погодився позичити йому на невизначений час 300 доларів США без відсотків і застави. Однак суд першої інстанції відкинув ці покази і, незважаючи на доводи сторони захисту, виніс обвинувальний вирок. Також суд не зважив на доводи Володимира Г., що з боку Анатолія Б. і правоохоронних органів відбулась провокація.
Прокурор в апеляційній скарзі просив призначити обвинуваченому більш суворий вид покарання, а саме – позбавлення волі строком на 4 роки. Водночас вказав, що розмір призначеного штрафу більший, ніж це передбачалось санкцією ч.2 ст. 369-2 КК України на момент скоєння злочину.
Як встановлено місцевим судом, на початку травня 2020 року начальник сектору реагування патрульної поліції одного із районних відділів Головного управління Національної поліції у Тернопільській області Володимир Г. у м. Заліщики зустрів свого знайомого Анатолія Б. Під час розмови правоохоронець запитав, скільки ще Анатолій Б. їздитиме без посвідчення водія. Знайомий зізнався, що не знає, де знаходиться посвідчення водія, вилучене у нього в 2017 році працівниками поліції через вчинене адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП (керування транспортним засобом особою, яка перебуває у стані алкогольного сп’яніння, що знижує її увагу та швидкість реакції). У відповідь правоохоронець пообіцяв дізнатись, де зберігається його посвідчення водія.
Під час наступних зустрічей обвинувачений повідомив, в якому сервісному центрі знаходиться посвідчення водія Анатолія Б. і що він має там знайомих. Однак заради успішної здачі іспиту для отримання посвідчення водія необхідно передати йому 300 доларів США для впливу на прийняття рішення працівниками сервісного центру. Також вказав, які документи необхідно підготувати для здачі іспиту.
25 травня 2020 року, в обід, Володимир Г., реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, діючи з корисливих мотивів, використовуючи службове становище, всупереч інтересам служби, поблизу Заліщицького відділення поліції зустрівся з Анатолієм Б. та отримав від нього 300 доларів США неправомірної вигоди. Згідно з офіційним курсом Національного банку України, це становило 8 тис. 27 грн.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, заслухавши доповідь судді, доводи учасників процесу, повторно дослідивши та перевіривши матеріали справи в межах поданих апеляційних скарг, встановила, що покладені в основу обвинувального вироку докази є належними і допустимими та в сукупності поза розумним сумнівом підтверджують вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення за ч.2 ст. 369-2 КК України. Доводи сторони захисту про недопустимість доказів і версія обвинуваченого про отримання ним коштів у борг спростовуються аудіо-, відеозаписами розмов. Так, протоколом контролю за вчиненням злочину зафіксовано зустріч викривача Анатолія Б. із вдягненим у форму співробітника поліції обвинуваченим. У ході зустрічі Володимир Г. отримав від Анатолія Б. 300 доларів США неправомірної вигоди та пішов до свого автомобіля, що стояв напроти входу до відділення поліції. При цьому даних, які б підтверджували, що обвинувачений не усвідомлював, за що отримав кошти, в ході апеляційного розгляду не встановлено.
Стосовно доводів сторони захисту, що дії особи, яка одержала неправомірну вигоду нібито для здійснення впливу на прийняття рішення уповноваженою особою, але насправді не збиралась цього робити, а лише бажала привласнити вигоду, слід кваліфікувати за ст. 190 КК України (шахрайство), колегія суддів зауважила, що вони суперечать твердженням обвинуваченого про отримання ним грошової позики. Водночас поведінка Володимира Г. в ході розмов із Анатолієм Б. свідчила саме про намір забезпечити зустріч останнього зі співробітником сервісного центру. Оскільки він не лише обіцяв посприяти отримати посвідчення водія, але запевняв, що до екзаменів готуватись не потрібно й вимагав за це передати йому кошти.
Щодо твердження обвинуваченого та його захисника, що насправді відбулась провокація злочину відносно Володимира Г. як працівника поліції, то в ході апеляційного розгляду встановлено, що порушене за даним фактом кримінальне провадження закрито 6 листопада 2020 року на підставі п.2 ч.1 ст. 284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення. І стороною захисту це рішення не оскаржувалось.
Також колегія суддів визнала необґрунтованими доводи прокурора стосовно невідповідності призначеного виду покарання тяжкості вчинених діянь. Аналіз апеляційної скарги в цій частині довів, що суд першої інстанції правильно врахував, що Володимир Г. уперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання та попереднього місця роботи, має на утриманні двох малолітніх дітей, є учасником бойових дій по захисту територіальної цілісності України. І обраної міри покарання цілком достатньо для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Разом із тим, колегія суддів погодилась із доводами апеляційних скарг щодо неправильно застосованого судом першої інстанції закону про кримінальну відповідальність, оскільки на час вчинення злочину діяла інша редакція ч.2 ст. 369-2 КК України.
З огляду на наведене, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду подані апеляційні скарги задовольнила частково. Вирок місцевого суду змінила та призначила Володимиру Г. покарання у виді штрафу в розмірі 25 тис. 500 грн, що становить 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
