У селі Токи Підволочиського району подружжя Василя та Наталі Безкоровайних відкрили першу на Тернопільщині сімейну ферму «Молочний двір», у якій утримують 12 корів.
Займатися тваринництвом для Безкоровайних не є чимось новим і незвичним. Адже обоє народилися в селі і з дитинства допомагали батькам господарювати. Коли одружилися, вирішили й собі спробувати цього хліба. Самостійне плавання розпочали з однієї корівки. З кожним роком їхнє стадо поповнювалося новою чорно-рябою годувальницею, пише Сільський господар плюс
Дотепер, поки офіційно не зареєстрували сімейну ферму, Безкоровайні утримували сім корів. Влітку на сімейній раді молоді господарі вирішили збільшити поголів’я удвічі. Та щоб господарка стала одночасно прибутковішою, а трудові затрати зменшилися, подружжя долучилося до проекту сімейних молочних ферм, який у Західному регіоні реалізують компанія «УкрМілкІнвест» та кластер «Натуральне молоко». За їхнього сприяння родина переобладнала стайню і створила там усі умови для утримання корів. Подбали господарі про стійло для тварин – тепер вони стоять на гумових килимках. Свіже повітря у приміщенні і відсутність вологості забезпечили вентилятором. Над кормовими столами встановили освітлення. Потурбувалися і про питво для своїх підопічних. Раніше доводилося воду у відрах носити, тепер цих незручностей позбавилися завдяки поїлкам. Має «Молочний двір» у своєму розпорядженні і міні-лабораторію та холодильник.
Переваги від створення ферми особливо відчула господиня, на якій лежало головне навантаження в доїнні корів. Ще місяць тому Наталя робила це вручну, а нині – за допомогою доїльного апарату.
Василь Безкоровайний запрошує до корівника познайомитися зі своїми вихованками. Одразу видно доброго господаря: все тут до ладу, корівки вгодовані та охайні. За належний догляд віддячуються своїм піклувальникам парним молоком. Господарі задоволені і надоями, і платою за них. У перспективі ферму планують розширити до 15 корів. Для Василя і Наталі – це під силу. Бо ж, крім того, працьовите подружжя обробляє ще й 17 гектарів землі. І це великий плюс, адже на власній кормовій базі легше прогодувати тварин. З технікою теж нема проблем. У власності родини є і трактор, і комбайн.
У розмові помічаю, скільки оптимізму випромінює цей молодий чоловік. Хоча розумію, наскільки це важка праця. Без свят і вихідних. Від світанку до ночі. Щодня доводиться прокидатися о пів на шосту і поратися по господарстві до півночі. У теплу пору року корів слід ще й вигнати на пасовище, а самим їхати у поле збирати врожай і заготовляти корми. Ввечері знову до корівника: прибрати, нагодувати корівок, видоїти їх. І цю всю роботу Василь та Наталя виконують самі. Хіба що на допомогу приходять доньки: п’ятикласниця Мар’яна і дев’ятикласниця Сніжана.
– Цю справу треба просто любити, – без пафосу і з притаманною сільською простотою каже Василь. – Всі ж за кордон не поїдемо?! Хоч я також спробував заробітчанського хліба. Працював у Польщі, Чехії. Але вдома – то є вдома. Та й у місті всім роботи не вистачить. Комусь і в селі працювати треба. Тут ти сам собі господар. На своїй землі.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА
