«Хто куди, а я влітку – на пасіку, – каже Петро Нестерчук із Білої Тернопільського району. – Тут я відпочиваю душею і заряджаюся енергією. Ніякий найдорожчий курорт не зрівняється з цим благодатним місцем. Бо такого нема ніде у світі».
ІЗ ПЕРШОГО КОВТКА
– Сам Бог велів тримати нам пасіку, – долучається до розмови господиня сімейства Надія Нестерчук. – Бджолярством займалися мій прадід, дід і тато. Ми з сестрою днями не відходили від батька: допомагали йому відкачувати мед, з дитячим хвилюванням спостерігали, як тато знімав із дерева рій. У нашій хаті часто збиралися пасічники і я уважно слухала їхні цікаві розповіді про Божих комах. Щоправда, у моїх юнацьких мріях й думки не було про те, що в майбутньому я теж пасічникуватиму, пише Сільський господар
Бабця не раз бідкалася, що татова медова справа не матиме продовження, адже у наших батьків зростали лише ми з сестрою. Але доля скерувала по-іншому. Пригадую, одного разу до нас прийшов мій тоді ще наречений Петро і ми пригостили його медом. Це була його любов із першого ковтка. Він і досі пам’ятає той смак. Я не раз жартую, що чоловік спочатку закохався у мед, а потім у мене (сміється – авт.). Ця ложка цілющого меду й стала початком нашої бджолярської справи. Після одруження Петро відразу купив двадцять бджолиних сімей. Тепер їх у нас – вісімдесят.
«УРОЖАЙ ЗБИРАЄМО ТРИЧІ»
Уже двадцять років подружжя Нестерчуків займається бджільництвом. Головує на пасіці господар сімейства пан Петро. Надія Іванівна є його правою рукою. Вона допомагає чоловікові викачувати мед, ремонтувати вулики і рамки, лікувати комах. – На початках ми тримали пасіку в Білій поблизу Тернополя, де зараз живемо, – розповідає Надія Нестерчук. – Але щоб її розвивати, місця було замало, тож ми перевезли вулики на батьківське подвір’я в село Гаї за Рудою колишнього Зборівського району. Колись мій тато мед збирав двічі у рік: перший урожай – липовий мед, був на Івана, 7 липня.
Наступним викачували мед із гречки. Тепер ми жнивуємо тричі. Першим збираємо квітковий мед, потім – із липи. Завершується медовий сезон напередодні Спаса. Тоді викачуємо гречаний мед. Про бджіл пасічник Петро Нестерчук знає все. Розмовляє з ними, наперед може сказати, в якому вулику буде більше меду. Чоловік ніколи не вдягає захисного костюма, бо бджілки його вже впізнають. Вони розумні комахи і звикають до запаху свого господаря. А як і вкусить яка ненароком, то не страшно. Навпаки, навіть корисно.
ДО БДЖОЛИ – З ДУШЕЮ
Те, що свою справу Петро Іванович дійсно любить, – видно в кожному його русі і дбайливому ставленні до бджіл. – Цих комах не треба вчити, як мед носити. Це в них закладено природою, – каже пасічник. – Потрібно просто зрозуміти, в якому ритмі вони працюють і намагатися до нього пристосовуватися. Але головний секрет успішної медової справи криється у любові до цих Божих сотворінь. За два десятки років, відколи пасічникую, з упевненістю можу сказати: керуватися у цій справі лише наукою – замало.
До бджоли треба підходити з душею. За це вона віддячить цілющим медом, лікувальними пергою, забрусом, маточним молочком. Відколи наша сім’я споживає ці бджолопродукти, про застуду навіть не згадуємо. Не було й дня, щоб я не скуштував меду. Коли їм його – то лише ложкою (сміється – авт.). Так уже люблю ним смакувати, що в рік, напевно, з’їдаю цілий бідон меду.
І ПАСІЧНИК, І СТОЛЯР
Червень – найбільш гаряча пора для пасічників. Тому саме цього місяця Петро Нестерчук вже два десятиліття бере на роботі відпустку. Про відпочинок на березі моря чоловік навіть і не думає. Та й чи потрібен він йому, коли довкола стільки неземної краси?! Довкруги пасіки Нестерчуків у селі Гаї за Рудою розкинулися яблуневі та малинові сади. Саме там бджілки-трудівниці збирають нектар і поспіхом летять до своїх домівок, які спорудив для них турботливий господар.
– Кожен пасічник повинен бути ще й трохи столяром, – каже Петро Іванович. – Бо треба і вулики поремонтувати, і рамки виготовити. Звичайно, це все можна купити, але зроблене своїми руками приносить більше задоволення. Тож коли побачив у саду старі дуплисті яблуні, які зазвичай уже не мають цінностей, вирішив дати їм друге життя. З їхнього стовбура виготовив для своїх крилатих трудівниць оригінальні вулики, які заодно стали окрасою нашої сімейної пасіки.
Марія БЕЗКОРОВАЙНА
