До цих роздумів спонукало наближення Великодніх свят, на які накладає печать вірусна пандемія. Як воно, святкувати, коли не те що обняти ближнього — мовити до нього небезпечно? Триматися від нього на відстані особистим прикладом закликає навіть той, кого вважають намісником Бога на землі — Папа Римський. Всіх вразила самотня молитва понтифіка там, де раніше, до коронавірусу, з ним молилися тисячі. Чому ж серед нас, українців, знаходяться ті, хто вирішив посперечатися з Його Всесвятістю у його мотивованих пересторогах?
Нещодавно соціальні мережі облетів приголомшливий відеоролик зі Львова, який з вікна свого помешкання зняли жителі однієї з багатоповерхівок. Грубо нехтуючи правилами карантину, священник причащав усіх підряд парафіян з однієї і тієї ж ложечки. Щоб цього кричущого порушення сангігієни не помітив хтось зі стражів правопорядку, (начебто задля їхнього блага), обряд виконували за храмом.
Шокуючу новину зі Самбора передав наш власкор Роман Іванчук. Попри наполегливі заклики влади, лікарів, вищих духовних ієрархів — відмовлятися від масових відправ і участі у них, священники цього міста вирішили не відраджувати своїх парафіян від пасхальних відвідувань храмів. Мовляв, оскільки вони, душпастирі, є слугами Божими, то не мають права закликати вірян не приходити до церкви. Вважають великим гріхом на Великдень зачиняти церкви — начебто Господь такий гріх не пробачить…
Начебто люди призвичаяться за час карантину не ходити до церкви і з часом взагалі перестануть це робити… Дивним аргументом на користь звичних, масових богослужінь у розгул коронавірусу видається і запевнення одного з отців, що під час Святого Причастя він задля дезінфекції щоразу вмокатиме ложечку у спиртовий розчин і протиратиме її.
Самбірські отці вважають неможливим відмінити велелюдні Великодні літургії ще й через те, що до їхнього міста приїде єпископ із Дрогобича. Видається, що місцеві владики бояться розчарувати високого гостя «низькою явкою». Показуха?
А чи не бояться служителі культу захворювання після масового скупчення своїх парафіян? І як, знаючи про потенційні загрози, вони дивитимуться в очі тим, хто після колективного відзначення Великодня, не доведи Господи, занедужає на хворобу, від якої поки що немає ліку?
Зрештою, невже священнослужителів нічого не навчила трагедія їхнього колеги із Заліщиків, який помер від «хвороби хвороб»? Невже їх не насторожили кілька смертей і групове захворювання монахів Почаївської і Києво-Печерської лавр? Як і випадок у Червонограді, де з невтішним діагнозом зліг тамтешній настоятель…
Кілька тижнів тому один одіозно відомий церковний ієрарх з УПЦ МП у столиці (митрополит Павло, настоятель Києво-Печерської лаври, відомий як «Паша-Мерседес» через любов до розкішних авто. — Авт.) називав застереження медиків від коронавірусу ледь не єрессю — а тепер лікарі намагаються його самого визволити від цієї недуги. Зрештою сам зліг у реанімацію з коронавірусом… Втім, схоже, надзвичайна подія зі своїми підлеглими нічого не навчила очільника цієї конфесії. Бо він, користуючись «дружнім» телеканалом, для демонстрації удаваного главенства своєї церкви у цей складний для загалу час фактично скликає паству до великодніх храмів…
А я хотів би навести приклад відповідального ставлення святих отців до своєї місії. На Вербну неділю у моєму рідному селі на Тернопільщині у зазвичай заповненій церкві було лише… троє людей: священник, дяк, паламар. Святкове богослужіння мої краяни дивилися у прямому ефірі через Facebook. Трансляцію організував священник Василь Мізюк. Була освяченою у моїх земляків і верба. Люди стояли з «шуткою» біля своїх воріт, а отець Василь, який, за домовленістю, проїжджав повз їхні подвір’я, скроплював гілочки верби, не виходячи з машини. Бо на ділі вболівав за своїх ближніх, за їхнє здоров’я…
Недавно я розмовляв з одним поважним, боголюбним чоловіком, який на своєму довгому віку бачив усяке. Від релігії, пандемії він перейшов до політики. Оте методичне припрошування вірян до церков у час розгулу бактеріальної напасті назвав диверсією, ледь не терористичним актом проти українців. Зважаючи на сумні наслідки, які може мати заохочуване деким «велелюдне святкування», думаю, такі тривожні узагальнення мого співрозмовника мають під собою ґрунт…
Прослухавши процитовані вище пояснення деяких священнослужителів, дозволю собі таку крамольну думку. Побоюючись, що через пандемію люди забудуть дорогу до церкви, насправді настоятелі цих церков переживають про інше. Про те, що у час епідемії вони розгублять серед вірян свою вагомість. І про те, що на ці свята значно менше пожертв впаде на церковну тацю (на Великдень вони особливо щедрі).
Щодо авторитету. Він заробляється не спекулятивними гаслами про те, що молитва у храмі допоможе знищити вірус. А непідробною турботою духовних поводирів про своїх парафіян у такі складні, як нині, часи. Додати людині сил може і щира молитва в її власній оселі.
А щодо зміління церковних кас. Головне — не розгубити інше, значно більше багатство — довіру до того, що ми чули у наших храмах досі. І до тих, хто це проповідував.
І наостанок. Заради нашого з вами благополуччя духовні особи повинні попросити вірних у прийдешні свята утриматися від відвідування храмів. Рано чи пізно вірус відступить, повернуться радісні дні. І тоді Великодні молитви у заповнених Божих домах зазвучать особливо урочисто, переможно. Головне — аби нас на той час не стало менше…
Іван Фаріон, Високий замок
