У селі Калинівщина священник з парафіянами мрію «осідлали». Йдеться про придбання на пожертви небайдужих мало не з цілої України маленької конячки – поні для кінної терапії, тобто оздоровлення хворих діток. Ту мрію вдалося здійснити чудодійно швидко – в межах трьох місяців. Відтоді на проборстві калинівщицького храму св. Архистратига Михаїла й замешкала Яблунька, пише Чортків Сіті
Боже провидіння в народженні лошати
А потім… Потім весь світ накрила «ковідна» пандемія. І така добра, чуттєва тема якось сама по собі віддалилася, відсунулась на задній план. Аж тут гульк – отець Любомир мимохіть нагадав про неї, опублікувавши на своїй «фейсбуківській» сторінці добірку світлин, перегляд яких мимоволі розчулює. Авжеж, там фігурує представництво вовняного та гривастого сімейства – власне його поповнення.
Автор: Фото зі сторінки Любомира Фінковського у Facebook
Виявляється, кінський рід тепер всеціло сконцентрований вже не в Яблуньці, як рік тому, а її малій донечці Зірочці. Бо Яблуньку, зізнається отець, довелося збути з рук – через її крутий норов. Кобилка вперто не піддавалася на жодні дресирування. Понад те – двічі ламала огорожу і втікала в поля. У результаті поміняла адресу: священник з парафіянами в Заліщицькому краї, у Торському, обміняли Яблуньку на річну осличку Мушку. Та потомство її в Калинівщині залишилося.
Автор: Фото зі сторінки Любомира Фінковського у Facebook
– Так, Зірочка навіть деякі прикрі риси вдачі успадкувала від своєї матері, – незлобиво, з явною симпатією розповідає отець Фінковський. І ділиться цікавою історією її приходу на світ, де явно спостережено Боже провидіння.
Те сталося третього травня, в день народження матері душпастиря. Приснившись йому рано-вранці, покійна мати прискіпливо спонукала сина: вставай, вставай, чому спиш? Трохи спантеличений, подався до стайні, аби навідати живність. Аж тут – Яблунька вже народила лоша, воно впало, і зовсім трохи забракло часу до того, що могло задушитися.
Коли знадобляться кантари та сідла?
У липні Яблунька поміняла місце проживання, тож маленьку Зірочку отець Любомир плекав власноруч. Вже й підросла, усвідомила власний статус улюблениці і зазвичай шукає в руках чи кишені свого благодійника призначені їй ласощі – цукор або ж цукерки.
Автор: Фото зі сторінки Любомира Фінковського у Facebook
– Як діти звикають до всього хорошого, так і тваринки: вони теж прагнуть ласки та любові, – резюмує священник. І майже сокровенно сповіщає, що того милого сімейства чимраз більшає: он, овечка вже народила. А для ослички цьогоріч треба шукати пару, щоб дала потомство.
Автор: Фото зі сторінки Любомира Фінковського у Facebook
Сходимося в думці: особини й справді варто принаймні подвоювати – адже кантари (це – складова вуздечки, до якої чіпаються ще й віжки, щоб керувати коником) є в господарстві два – про це ми писали торік. Та й на два сідла вистачить збірок. Отже, як мовиться, діло за малим…
– І конячку, й ослика поки що тільки вчимо, – коментує отець. – Вони ще малі, віковими нормами не передбачено давати навантаження на спину. Тому вільно бігають. Сідла наразі не придбані, бо не знано було достеменно, чи спочатку знадобиться осликові, чи поні: сідла для них різняться. Гадаю, цього року все вирішиться – головне, щоб всі були живі-здорові, – додає.
Автор: Фото зі сторінки Любомира Фінковського у Facebook
Козеня прищепило пальчик – і хлопчик заговорив
– І питання придбання прогулянкової карети в майбутньому? – запитуємо.
– Так, – погоджується духівник. – То все – праця. Треба мати більше часу, щоб водити їх за кантар, навчати, призвичаювати до певної ролі, – конкретизує.
Автор: Фото зі сторінки Любомира Фінковського у Facebook
Хоча процес оздоровлення діток засобом молитви (ми писали в торішній публікації, храм у Калинівщині, як і місцина загалом, сповиті особливою духовною аурою, через що вже отримало зцілення чимало люду) триває й тепер. І тут отець розповідає майже унікальний випадок.
Восени батьки привезли на оздоровлення маленького хлопчика – віком п’ять з половиною років, який від народження не говорив. «Спочатку я читаю молитву, а потім веду таких діток до тваринок – ослика, поні – на спілкування. Той хлопчина чомусь обрав маленьке козеня, навіть ніби подружився з ним. Та коли сім’я приїхала втретє і хлопчик звично годував козенятко шматочком хліба, те несподівано вкусило малого за палець. Не так, щоб сильно, але прищепило. Він аж підскочив і перелякано вигукнув: «Що ти робиш?». Мати дитини від несподіванки зімліла. Відтоді хлопчик почав говорити – цілими реченнями! Оце ось на Йордан батьки телефонували мені, ділились наміром віддавати малого до школи. Бо він так швидко розвивається. Кажуть, нізащо не повірили б, що Бог через козеня може дати дитині прорив до мови. Я ж кажу: «Бачите, у Бога свої плани. Жодного разу коза нікого не кусала. А йому прищепила пальчик – і Бог розв’язав язик».
Автор: Фото зі сторінки Любомира Фінковського у Facebook
