За даними моніторингу інфекційної захворюваності, проведеного фахівцями Держсанепідслужби, в Тернопільській області 28 квітня 2016 року за первинними діагнозами зареєстровано 52 випадки інфекційних захворювань.
З них один — менігококова інфекція.
Менінгококова інфекція – це захворювання дихальних шляхів, яке характеризується розвитком назофарингіту, менінгіту чи менінгококцемії.
Менінгіт і менінгококцемія мають тяжкий перебіг з несприятливими наслідками (показник летальності досягає 10 %, а при несвоєчасній діагностиці – 50 %). І хоча сучасні методи лікування досить ефективні, надзвичайно поширене носійство збудника зумовлює виникнення нових випадків хвороби.
Збудником захворювання є Neisseria meningitidis. У довкіллі менінгококи нестійкі і швидко гинуть при висушуванні, дії сонячних променів, ультрафіолетового опромінення, високої та низької температури й хімічних дезінфікуючих засобів. Разом з цим, у менінгококів може розвиватися резистентність до деяких лікарських і дезінфекційних препаратів. Вони поділяються на ряд серологічних груп: А, В, С та ін.
Єдиним джерелом збудника є люди: хворі на будь-яку клінічну форму захворювання, реконвалесценти та здорові носії, у яких на слизовій оболонці носоглотки міститься менінгокок.
Епідеміологічна роль різних форм інфекції неоднакова. Особливо небезпечні хворі на менінгококовий назофарингіт. Така форма захворювання трапляється найчастіше, а легкий і недіагностований перебіг дає змогу хворому зберігати активність, залишаючись у колективі. Тривалість заразного періоду при менінгококовому назофарингіті становить 2 – 4 тижні. Середній термін здорового носійства коротший 1 – 2 тижні, але в разі хронічних запальних процесів у носоглотці він може затягуватись.
Механізм передачі інфекції – повітряно-крапельний: під час дихання, при кашлі, чханні та розмові. Через нестійкість менінгококів у довкіллі вони розповсюджуються лише на малу відстань від джерела збудника і не здатні розноситися з пилом, предметами побуту, водою тощо. Інфікуванню сприяє скупченість та тривале перебування в закритих приміщеннях.
Менінгококова інфекція зазвичай вирізняється спорадичністю, але іноді виникають епідемічні спалахи в закритих закладах, гуртожитках, казармах тощо. Найчастіше хворіють діти віком до 14 років, а носійство менінгококів виявляють частіше у дорослих. Характерна зимово-весняна сезонність.
При обстеженні осередку менінгококової інфекції основні заходи спрямовують на раннє виявлення хворих та носіїв: визначають коло осіб, котрі спілкувались із хворим, уточнюють тривалість і характер спілкування. Усі хворі та контактні особи підлягають бактеріологічному обстеженню чи дослідженню на наявність антитіл до менінгококів чи їх антигенів.
Протиепідемічні заходи передбачають своєчасну нейтралізацію джерела збудника – хворих виявляють та, враховуючи тяжкість клінічного перебігу, госпіталізовують або ізолюють вдома. В осередку проводять вологе прибирання з використанням дезінфекційних засобів, провітрювання, кварцування приміщень, кип’ятіння посуду.
Припиняють ізоляцію хворих за умови їх клінічного одужання, а реконвалесцентів, котрі відвідують дитячі заклади, школи, проживають в інтернатах, гуртожитках, допускають в колектив після одноразового контрольного бактеріологічного дослідження слизу з носоглотки, відібраного через 5 днів після виписування зі стаціонару.
При групових захворюваннях і в закритих колективах вводяться обмежувальні заходи на 10 днів, за контактними особами встановлюється медичне спостереження: щоденне вимірювання температури тіла, огляд шкіри, носоглотки, консультація отоларинголога, проводять бактеріологічне дослідження слизу з носоглотки (у дітей – 2 рази з інтервалом 3 дні, у дорослих – 1 раз). Виявлених носіїв і хворих на менінгококовий назофарингіт потрібно ізолювати та санувати. Дітей-носіїв, виявлених вдома, не допускають у дитячі заклади.
Дітям до 7 років, які перебували в контакті із хворими або носіями, доцільним є введення імуноглобуліну, ефективною є антибіотикопрофілактика.
