У понеділок, 13 липня військовому комісарові Чортківського ОМВК полковнику Леоніду Підручному, який перебував у справах в обласному військкоматі, зателефонували і повідомили, що у селі Давидківці через невдоволення мешканцями процесом мобілізації перекрита центральна дорога.
Не гаючи часу, полковник Підручний виїхав до місця події. Там вже вишикувалася довга черга з вантажних та легкових автомобілів, водії яких не скривали обурення, позаяк поспішали кожний у своїх напрямках. Ще не встиг військом вийти з авто, як на нього посипався шквал звинувачень за те, що давидківським чоловікам вручають повістки із пропозицією прийти до військкомату з метою звірки облікових даних та медичного обстеження. Найперше, що вдалося Леоніду Підручному, це вмовити протестуючих розблокувати трасу. Коли потік транспорту зарухався в обидва боки, біля місцевої крамниці, де на прохання військового комісара зібралися люди, розгорілася гостра дискусія. Давидківчани наввипередки вимагали пояснень з приводу шостої хвилі мобілізації, на що воєнком давав вмотивовані відповіді. Однак, упродовж кількох годин, жодні аргументи на присутніх, а в основному це були жінки, не діяли. Не допомогли роз’яснення й першого заступника голови райдержадміністрації Валерія Запухляка. Пристрасті заледве вляглися аж під вечір, і то з умовою, що завтра з людьми спілкуватимуться знову.
У вівторок, 14 липня, до Давидківців разом з військкомом поїхали голова Чортківської РДА Михайло Сташків, його заступник Іван Віват та начальник Чортківського МРВ УСБУ в Тернопільській області Сергій Засєдко. Біля крамниці, як і в переддень, на представників влади очікувало кілька десятків жінок. Звідусіль сходилося ще більше. Першим виступив голова РДА Михайло Сташків, але довго говорити не зміг, бо попробуй-но перебалакати жіноцтво, яке висловлюється хором. З ним сперечалися, заперечували, доказували… У хороводі голосів було важко зрозуміти хто і що хоче. Втім, попри сумбурність, все-таки простежувалася позиція давидківчан, які звинувачували сільського голову Віктора Семчишина, що то, мовляв, з його вини чоловіків вибірково забирають до війська. Але тут, здається, вони дещо перегнули палицю. Люди повинні знати, що будь-який сільський, селищний чи міський голова, бажає він того чи ні, ЗОБОВЯЗАНИЙ дотримуватися положень Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» та, відповідно, президентських указів. Це однозначно і не підлягає обговоренню. Якщо він з якихось причин, страху за репутацію, наприклад, не захоче цього робити, то йому краще скласти з себе свої повноваження, принаймні, хоча б задля того, аби не нести персональну відповідальність за порушення чинного законодавства. Рішення приймає кожний особисто.
Слухаючи запитання жінок, які вони задавали воєнкому та представникам влади, я ще раз переконався у повній відсутності роз’яснювальної роботи серед населення. Багато жителів просто не обізнані з порядком та правилами мобілізації, вони запитують чому, приміром, у країні триває війна, але не вводять воєнний стан; чому не покарані винні у провалах військових операцій; чому в АТО беруть участь рядові бійці, а не лише спецназ; яким чином ухиляються від служби в армії так звані «мажори»; чому…? Власне з цього «чому» й виникла конфліктна ситуація у Давидківцях. Людей достала гірка реальність, хоч перекривати дороги – не вихід, бо за це ст. 279 Кримінального Кодексу України передбачена серйозна відповідальність. Зазначена акція – сигнал для всіх гілок влади. Потрібні конкретні кроки для стабілізації суспільства, щоби з іскри не розгорілося полум’я.
Спільними зусиллями голови РДА та військового комісара бунтівні настрої давидківчан пішли, як мовиться, на спад. Їм запропонували вирішувати наболіле за столом перемовин, а не радикальними методами від чого страждатимуть безневинні. Сторони, дякувати Богу, знайшли консенсус у спорах.
І ще про важливе. За два дні поспіль на заходах протесту майже не було чоловіків призовного віку. Імовірно, вони працювали на робочих місцях, проте не виключено, що окремі з них заховалися за жіночими спинами з боязні, що військові вручатимуть їм повістки тут же. Не по-чоловічому якось виходить. Не правда ж?
Михайло Опиханий,
Редактор інформаційного бюлетеня «Український воїн», Золота пектораль
