Головна Новини На Лановеччині колишня секретарка суду самотужки вирощує понад пів сотні корів

На Лановеччині колишня секретарка суду самотужки вирощує понад пів сотні корів

Колись Ірина Друзік із села Оришківці Лановецької громади і не думала, що кардинально змінить професію юриста та візьметься вирощувати корів.

Жінка працювала секретаркою Лановецького районного суду. Та життя внесло свої корективи. Після трагічної смерті чоловіка вирішила продовжити його справу — перебрала в свої руки невеличку ферму. Спершу вирощувала свиней, а потім — велику рогату худобу.

Розповідає, що починала з 15 корів, тепер має понад пів сотні голів ВРХ. З чималою господаркою Ірина дає раду сама! Виконує все від «а» до «я»: годує худобу, доїть, вичищає в стайні, здає молоко, заготовляє корми, веде бухгалтерію, налагоджує співпрацю з інвесторами. А якщо потрібна підмога — її заміняє 17-річна донька Діана. Та іноді без підтримки односельчан — не впоратися, тож кличе і їх.

За словами пані Ірини, тваринництво — важка праця, але вона ні разу не пошкодувала, що взялася за неї. Та от основна проблема фермерки — немає землі для вирощування культур для годівлі тварин.

  • Чоловік вклав багато праці у ферму, тому я вирішила продовжити його справу. У перші роки вирощувала свиней, але через якийсь час ціна на зерно суттєво зросла, а на м’ясо — ні, стало невигідно вирощувати. Вирішила розводити корів, — говорить вона.

Держава, каже Ірина Друзік, не особливо поспішає допомагати дрібним господарствам.

  • Найважче мені через те, що не маю землі, не можу виростити культури для корму. Все доводиться купувати. Наша місцева влада не надто щедра. Я просила виділити мені хоча б 2 га землі, що гарантовано законодавством, але відмовили. І це при тому, що плачу податки до місцевого бюджету. Невже не можна дати ділянку із земель запасу чи бодай шматок біля ферми, який нікому не належить? Ще буду просити в громаді. Прикро, що ніхто не зацікавлений у тому, щоб люди в селах відкривали невеличкі ферми, — підмічає фермерка.

Вона зізнається, що бачить результат своєї праці і радіє, що може щось вдосконалити на фермі.

  • Колись я не розуміла навіщо чоловікові ця справа. Пропонувала виїхати за кордон. А коли почала сама займатися, виявилося, що і мені це близьке. Звичайно, хочеться, щоб ціна на молоко була вищою, але це не від нас залежить. Цікавлюся нині переробкою молочної продукції, відвідую сироварні, — розповідає пані Ірина.

Жінка додає, що сучасні технології дають більші можливості для розвитку господарства в нас час. Та головне — настрій, з яким ти підходиш до будь-якої справи..

  • Зараз на моїй фермі процес механізований, все набагато легше. Але у кожного ще є своє ставлення до праці. Хтось неохоче іде з одним відром по воду до криниці, а хтось два несе із задоволенням. Якщо є жага до роботи, якщо є бажання щось досягти, то праця перестає бути тягарем і приносить задоволення, — ділиться думками фермерка.

Джерело: «НОВА Тернопільська газета»