10 листопада в Садковіце Лодзінського воєводства у Польщі в холодильній камері знайшли двох мертвих українців, обоє були з Тернопільщини..
Загиблі — наші земляки — дядько і племінник зі Зборівщини. 46-річний Іван Кошин і 28-річний Ігор Кметь із села Серетець Зборівського району були на заробітках у сусідній країні від серпня цього року. У день трагедії вони збиралися їхати додому, оскільки в старшого з чоловіків помер батько. По них мав заїхати перевізник із Кременеччини. Водій прибув на господарство, де працювали Іван та Ігор, але не знайшов їх у помешканні. Зателефонував до господаря, останній приїхав, заглянув у приміщення ангара, де зберігалися яблука, і побачив страшну картину… За попередніми даними, українці задихнулися, оскільки для кращого зберігання фруктів у морозильній камері перекривали кисень, натомість насичували приміщення азотом, пише НОВА Тернопыльська
За словами керівника консульського відділу посольства України у Варшаві Світлани Щур, загиблі мешканці Тернопільщини працювали в Польщі легально. Поховали Ігоря й Івана 17 листопада поруч на цвинтарі у Серетці. Прибиті горем рідні тиждень чекали їх… Тіла загиблих заробітчан брали на розтин, це зайняло кілька днів, висновок судмедекспертизи буде долучено до кримінальної справи. Слідчі вивчають обставини смерті українців.
Поспішав на похорон батька…
У Серетці досі не можуть оговтатися від трагедії, з великим жалем згадують загиблих. Ігор ще був неодружений, мешкав то у бабусі в селі, то з батьками в Тернополі. Його мати Наталя Іванівна працює на базарі, батько Микола Павлович — водій маршрутки в обласному центрі. У подружжя є ще донька Світлана. Дружина Івана Кошина Любов Іванівна вчителює у селі Чернихів Зборівського району. Нині вона залишилася з 13-річним сином Владиславом. Загиблі були родичами, адже мама Ігоря і дружина Івана — рідні сестри.
— Сумуємо з родинами загиблих чоловіків, — каже діловод Серетецької сільської ради Світлана Макар. — Це були порядні, добрі, працьовиті чоловіки… Раніше Іван працював у Тернополі, десь два останніх роки їздив на яблука до Польщі. У суботу, 9 листопада, помер його батько, який мешкав у селі Загір’я на Зборівщині. Чекали на Івана, він хотів попрощатися з батьком, але… Як і чому наші односельчани потрапили всередину ангару? Що могло статися? Може, якась несправність?.. «Як буду без чоловіка…» — плаче одна жінка. «Я втратила сина…» — ридає друга. Іван був турботливим і відповідальним, на день по кілька разів телефонував до дружини, цікавився сином. Це величезна трагедія для їхньої родини…
Розповідають, що мати Ігоря недільного ранку вийшла на роботу, як їй зателефонували і повідомили страшну новину. А ось дружина Івана розмовляла з ним у суботу, близько 20-ої години. Чоловік казав, що вже спакував речі, вдосвіта буде виїжджати бусом. Вона ще набирала і в 22-ій годині, але чоловік уже не відповідав, не брав слухавки й племінник…
Господар-поляк знайшов тіла в ангарі…
Іван та Ігор працювали у поляка, який має близько 50 га саду. Обрізали дерева, підв’язували, підживлювали, збирали плоди. Господарська будівля, де сталася трагедія, розташована далеко від житлових будинків. Чоловіки зі Зборівщини тільки двоє працювали в саду і мешкали біля господарських будівель. Власник-поляк має помешкання за п’ять кілометрів звідти.
— По тіла до Польщі рідні не їхали, бо у них нема закордонних паспортів. Тільки батько Ігоря має документи, але дружина в дуже важкому стані, мусив бути біля неї, — ледве стримує сльози сусідка родини Наталія Трачук. — Дали доручення львівській фірмі, яка доправила тіла загиблих до Серетця. Важким було чекання… Односельчани щодня приходили до них, щоб молитися разом. У нашому і сусідніх селах збирали, хто скільки міг, на перевезення тіл в Україну. Це біль для усіх… Ігор колєгував з моїм сином, росли на моїх очах. Був добрим і безвідмовним. Ми насадили малинник, тож в період збору ягід не раз кликали на підмогу, завжди приходив. А Іван — людина-душа, ніколи не бачила його злим, завжди з щирою усмішкою.
Протягом літа Іван і Ігор були в селі, трудилися, бачила, ладнали автівку. 14 серпня поїхали до Польщі. Це не перша їхня поїздка за кордон. Іван раніше вже трудився в того господаря в саду, а Ігор працював зварювальником в іншого поляка, опускався на глибину в свердловинах — і нічого, а тут…
Іванів батько помер в суботу вранці. Повідомили сина. Сказав, що приїде, поспішав додому. Його мав забрати водій з Кременеччини. Ігор хотів ще залишитися на роботі, але мама порадила йому теж їхати. Не знаємо, що сталося того вечора чи ночі… З ними бусом мали їхати шваґри загиблого Івана, вони працювали за кілька кілометрів. Дружина говорила з Іваном у суботу ввечері, потім ще набирала, але не брав слухавки. Подумала, що може заклопотаний, не чує. Повідомили про трагедію шваґри Івана. Водій приїхав по них і розповів страшне… Ігорева мама їздила до водія буса, щоб взяти номер телефону до поляка. Вийшов брат водія, перепросив, бо останній спав втомлений з дороги. Чоловік розповів, що водій приїхав до оселі, де жили Іван і Ігор, помешкання було відчинене, сумки складені, а їх не було. Зателефонував до поляка… Виявили страшне… Рідні загиблих говорили з поляком по телефону. Казав, що знайшов тіла, не знає, що сталося… Хтозна, чи не замнуть справу і не зроблять винними загиблих. Якщо у тому приміщенні була небезпека, то господар мав би попередити працівників. А якщо щось було несправне, то має відповісти. Нині пишуть в інтернеті, що біля загиблих була пляшка алкоголю. Це — нісенітниця! Вони не дозволяли собі такого, були дисципліновані. Важко добитися правди… Я колись теж їздила до Польщі, тож знаю, що наших людей там часто мають за ніщо. Сумно, що українці не можуть заробляти вдома, а змушені гибіти на чужині…
