З-під його рук, наче реальне, постало ціле містечко з макетів найвизначніших споруд світу – Кельнського собору, Сагради Фамілії, Ейфелевої вежі, тернопільських Надставної церкви й Архикатедрального собору та багатьох інших. До числа робіт Володимира належать не тільки релігійні святині, але й замки, залізничний транспорт, пишуть Тернополяни.
Вправно орудуючи ножицями й папером та володіючи вмінням 3D-моделювання, Володимир Кріса з неабиякою точністю створює в сотні разів менші копії існуючих і навіть втрачених споруд. За допомогою паперу чоловіку вдалося «оживити» пам’ятки, які, здавалося б, містяни назавжди втратили. Це, зокрема, Стара Синагога, Єзуїтський, Парафіяльний костели.
Як це, «відроджувати» споруди, які поступово відходять у забуття, та годинами, місяцями працювати над паперовими творіннями, розповів «Тернополянам» Володимир Кріса.
— Що підштовхнуло вас до створення неабиякої колекції диво-макетів?
— Створенням паперових витворів я займаюся вже 8 років. Тоді я навіть не уявляв, що це заняття колись гратиме настільки велику роль у моєму житті. Що почну виготовляти макети професійно, а мої моделі відливатимуть із бронзи та встановлюватимуть у центрах українських міст. Не думав також, що, зрештою, прийму рішення залишити свою стару роботу інженера в інтернет-провайдері та працюватиму в архітектурній майстерні, паралельно займаючись макетною справою. Поштовхом до створення макетів було придбання для домашніх потреб кольорового принтера у 2010 році. Тоді в мережі інтернет випадково натрапив на сайт, де були розміщені викрійки різних об’єктів, котрі можна було завантажити на ПК і роздрукувати на принтері, а потім вирізати деталі та склеїти. Тому копії окремих будівель почав створювати саме за цими викрійками.
— Цікаво, з яких об’єктів ви починали?
— Оскільки я завжди цікавився залізничним транспортом, то першими моїми роботами були моделі на залізничну тематику: точні копії вітчизняних тепловозів, електровозів а також вантажних та пасажирських вагонів в найпопулярнішому серед залізничних моделістів масштабі – 1:87 ( його ще прийнято називати Н0). Викрійки я завантажував з інтернету. Потім зрозумів, що якісних викрійок локомотивів у мережі існує дуже мало, тому почав за допомогою графічного редактора малювати власні. Для їй створення використовував точні креслення та фотографії рухомого складу. Поступово навчився самостійно розробляти якісні 3D-моделі й це вміння згодом мені дуже стало у пригоді в архітектурному моделюванні.
— Мабуть, створення викрійок – непростий процес?
— Так, найскладніший та найвідповідальніший етап у моєму хобі – це є розробка якісної й точної викрійки за допомогою спеціального програмного забезпечення на ПК. Важливо, що кожна деталь майбутнього макету має ідеально зійтися одна з одною. Сам процес складання є досить копітким і довготривалим, але вже не таким складним. Все залежить від об’єму, розмірів та рівня деталізації кожного окремо взятого макету.
— Для того, аби добре оволодіти майстерністю створення досконалих та складних макетів, вам, певне, знадобився не один рік?
— Все відбувалося поступово. З часом я зрозумів, що архітектура для мене є набагато цікавішим напрямком у моделюванні. Після складання макетів визначних європейських пам’яток архітектури (Кельнський собор, Саграда Фамілія, Ейфелева вежа та ін), викрійки яких вже давно існували в інтернеті, я зрозумів, що потрібно братися за розробку точних макетів українських пам’яток архітектури, зокрема тернопільських. До того ж, цей напрямок в Україні дуже слабо розвинений. На той час я вже виготовив декілька перших макетів на замовлення (макет житлового комплексу та проект реконструкції тернопільського аеропорту з логістичним центром). Тож, набравшись досвіду, взимку 2014 року вирішив взятися за складніші та цікавіші об’єкти – відтворення у макетах архітектурної спадщини нашого міста, в першу чергу – втраченої.
— До речі, вас називають «паперовим зодчим» насамперед тому, що ви зуміли з неабиякою точністю створити саме сакральні споруди Тернополя – існуючі й утрачені, які, направду, є шедеврами. Розкажіть детальніше про ці найвідоміші творіння?
— Тернопіль, як відомо, був на 85% знищений, коли радянські війська штурмували місто у березні-квітні 1944 року. Першою моєю серйозною роботою була розробка та виготовлення макету тернопільського Парафіяльного костелу, що існував на місці сучасного ЦУМу з 1908 по 1954 рр. у масштабі 1:100. Потім продовжив серію сакральних пам’яток Тернополя: Катедра, Стара Синагога, Надставна церква та Єзуїтський костел. Тоді ж доля звела мене з відомим краєзнавцем Тарасом Циклиняком, скульптором і художником Дмитром Мулярчуком, різьбярем Володимиром Дусаном та архітектором Борисом Солоніним. Разом з цими відомими чоловіками ми створили бронзовий макет довоєнного Тернополя, що був відкритий у травні 2016 року біля входу в Катедру. Потім знайшлися люди, які пожертвували ресурси на виготовлення бронзового макету Парафіяльного костелу, що тепер стоїть навпроти універмагу. Для цього я створив ще одну копію свого першого макету, тільки на цей раз зробив її міцнішою та пристосованою до зняття форми для відливу у бронзі.
— Серед перелічених робіт над якими вам було працювати найскладніше?
— Найважчими є ті роботи, які найдовше виготовляються та мають високу деталізацію. До таких відношу Парафіяльний костел та Катедру. Над кожним з цих макетів я працював з перервами по 4-5 місяців у вільний від роботи час: ночами та у вихідні.
— Певне, після роботи над релігійними пам’ятками ви якнайкраще відшліфували свою майстерність і тепер можете виготовляти моделі будь-якої складності?
— В принципі меж вдосконалення немає. З кожною роботою я відточую свої навики, сам у себе вчуся, ставлю перед собою щоразу більші вимоги до точності, деталізації та якості макетів.
— А що насамперед потрібно знати людині, яка хоче оволодіти технікою виготовлення макетів?
— Потрібно любити цю справу. Мати терпіння, точний розрахунок, вміти користуватися спеціальними програмами для розробки 3D-моделей, мати хорошу уяву та просторове мислення. Бути архітектором в душі!
— Цікаво, як ви розпорядилися кожною з ваших робіт, починаючи від перших?
— Свої перші залізничні моделі я виготовляв для себе, деякі згодом роздарував. Архітектурні макети європейських пам’яток передав своєму колезі по хобі – майстру паперового моделювання Петру Щомаку з Нового Роздолу, що на Львівщині. Його грандіозна виставка, яка налічує сотні робіт різних авторів, експонується в багатьох музеях та замках Львівщини. Найцінніші свої роботи – авторські макети тернопільських споруд зберігаю вдома. Вони чекають свого часу, адже планую створення повноцінного музею-парку мініатюр. Там будуть представлені якісні макети у кольорі та єдиному масштабі не лише тернопільських храмів, а й усієї області – костели, палаци, ратуші та ін. Переконаний, що за підтримки меценатів це стане цікавою туристичною родзинкою для міста, яке в плані історичної архітектури, на жаль, майже не має що показати своїм гостям.
— Нерідко зустрічала людей, які казали, що оволодіти певною майстерністю їм допомагали ті знання, які вони запозичили від інших умільців? Можливо, моделі якогось українського чи навіть світового майстра стали для вас прикладом, а від самих умільців ви дечого повчилися?
— Завжди був самоучкою, тому майже не спілкувався з людьми, що мають таке ж хобі, як і в мене. Причиною цьому є й те, що з нашого міста я нікого більше і не знав, хто займається чимось схожим. Справжнім авторитетом зараз для мене є мій хороший друг, львівський колега Петро Щомак – поважний 61-річний чоловік. Цей умілець настільки відданий своєму хобі, що вже протягом декількох років весь свій вільний час присвячує виготовленню нових і нових макетів. Він на власному ентузіазмі популяризує моделювання, організовує виставки у палацах та музеях України, проводить майстер-класи для дітей.
— А чи могли би ви продати будь-яку із ваших моделей? Можливо, є макети, які для вас дорожчі за гроші?!!
— Звісно, кожна робота має свою ціну, адже в кожну роботу ти вкладаєш частинку свого життя і душі. Будь-який макет – це просто шматок картону, паперу чи дерева – каркас. Будь-яку модель можу повторити, тому вартість залежить від складності та витрачених на її виготовлення зусиль і часу. Складна модель інколи може забрати сотні годин. А час, як відомо – це гроші.
— Володимире, а над чим ви працюєте зараз?
— Наразі беру участь у проектах, що передбачають виготовлення бронзових вуличних макетів, що виконуватимуть роль туристичних принад та будуть призначені для незрячих людей (оформлені написами шрифтом Брайля). Серед останніх проектів нашої творчої групи – бронзовий макет замку Любарта у Луцьку, відкриття якого планується на 8 вересня 2018 року. Ми також працюємо над макетом Першої тернопільської гімназії (знищена під час Другої світової війни), що буде встановлений на фундаменті цієї втраченої споруди – вулиці П.Сагайдачного.
