Здається, відповідь до банальноcті проста: вони творяться руками, головою і серцем. За означенням християнського святого, монаха, місіонера Франциска Асізького, всі три цих чинники співпадають воєдино лише у праці винятково художників.
Ярині Журбі – це творче псевдо художниці Ірини Вербіцької, доцента Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка – і властивий саме цей титул, через це й посилається на нього у своєму Facebook. Властивий не лише через те, що вона належить до спільноти Національної спілки майстрів народного мистецтва України і визнана заслуженим майстром народної творчості України. Рукотворні дива майстрині – то надзвичайно щирий казковий світ очікуваного щастя.
Кілька осінньо-зимових, передноворічно-різдвяних місяців особливо плідні для художниці. Кипить, вирує творча праця в майстерні подарунків ручної роботи «Куферок», куди пані Ярина гостинно запрошує всіх охочих насолодитися причетністю до споконвічних етнонастроїв українства.
Ось так заклично промовляє її «фейсбучна» сторінка:
– Потіште себе, своїх рідних та близьких оригінальними подаруночками, що створені з натуральних матеріалів, наділені теплом рук майстрині та запахом домашнього сіна.
Вони й справді наче дихають домашнім теплом. Бо ж родом – з дитинства, бо дивляться на нас трохи здивованими, розчахнутими до світу щирими очима.
– Часто чую запитання: «Коли ти все встигаєш?». Я не все встигаю, – зізнається майстриня. – Не встигаю «потриндіти» з друзями по телефону, посидіти з горнятком чаю чи кави у кафе, поїхати зі співробітниками у веселу подорож, відвідати відомі курорти… Не встигаю у бутіки, салони краси, перукарні… На три місяці моя маленька однокімнатна квартира перетворюється у майстерню-фабрику з виготовлення ялинкових прикрас. Так! Це твориться на домашній кухні, де в добрих господинь пахне борщем, ароматною кавою та смачним печивом. На моїй кухні пахне сіном, мішковиною, стукотить швейна машинка денно і нощно, тривожить терплячих сусідів, а одиноке світло у вікні бентежить нічних перехожих та двірників…
Як справжній митець, а не простий ремісник, вона спрагла тієї наснаги душі, котра щороку народжує інший, не бачений досі й неповторюваний колорит.
– Так, це важка праця! Дуже виснажлива і фізично, й емоційно… Але… Ця праця приносить людям радість та посмішки. Це найвища насолода – дарувати людям щастя, нехай таке малюсіньке і примітивне – вихлюпує почування душі назовні художниця. – Дякую своїй мамі за те, що направила мене колись на цей шлях – шлях творчості, рукоділля, моделювання. Це дуже важливо – знайти СВОЄ у цьому світі, отримувати задоволення від того, що робиш, залишати слід у серцях прихильних до тебе людей. Дякую Богу за поцілунок, за довіру та терпіння, за натхнення та здоров’я, за підтримку й допомогу завжди, у всьому і всюди!
Прочинімо двері у цей принадний світ маленьких див, створених руками й душею. Причастімося традиціями, мотивами свого роду.
Анна Блаженко, Чортків Сіті
