Жителька Кременця Ірина Олексюкнаписала у Типовий Кременець про те, як здавала кров в умовах карантину у совєму районному центрі:
“Хочу поділитись, як я сьогодні була донором в Кременецькій поліклініці та все це назвати одним словом – жах. Чому?
Поясню. О 9.30 год. прийшли на реєстрацію, де нам повідомили, що потрібно пройти дерматолога на першому поверсі, терапевта – на третьому, аналіз крові – на другому.
Невже не можна один раз в тиждень, коли проводиться забір крові, посадити поряд кабінету здачі крові, терапевта та дерматолога, на тих кілька годин, щоб люди не бігали по всій поліклініці. А особливо тепер, в період пандемії коронавірусу. (Так у поліклініці дотримуються всіх протиепідемічних та карантинних заходів).
Отож, почались наші митарства (таких, як я, було немало). Пішли на здачу аналізу крові – ще закрито, на перший поверх до дерматолога – закрито, на третій до терапевта – немає.
Кругом хворі люди, кашляють, пчихають, а ми бігаємо, бо в кожного робота, свої справи. Добре, що в 301 кабінеті ендокринолог, хороша людина, поміряла нам тиск і записала направлення.
Повернувшись у кабінет реєстрації, нам повідомили, що будуть брати кров лише тоді, як всіх зареєструють. Після наших обурень, пішли готуватись до забору. Нам же почали готувати чай. У маленькій кімнатці одні реєструються, ми п’ємо чай (познімали маски), одягаємо бахіли, халати.
Всі тіснимося , як у рукавичці (соціальна дистанція). У кабінеті забору крові одне місце, двоє людей беруть кров. Побачивши, що донорів багато, сказали, що не знаємо, чи встигнемо взяти в усіх, бо у нас машина… Що, не треба донорської крові???
Я пишу цей пост не для того, щоб керівництво поліклініки зразу ж звинуватило медичних сестер. Вони старались, працювали, як могли в таких умовах. Я хочу привернути увагу всіх, хто може щось змінити. Так далі бути не може. Куди ми рухаємось? Про яку медичну реформу ми можемо говорити? А про здоров’я – взагалі”
