В центрі Збаража знаходиться величний римо-католицький костел – одна з найдавніших споруд міста. Храм розташований на лівому березі ріки Гнізни і є пам’яткою архітектури епохи бароко середини ХVІІІ століття. Протягом чотирьох століть його стіни не раз зазнавали руйнувань від турецько-татарських орд, пожеж, війн і революцій. Та найбільшого занепаду зазнала ця святиня за часів радянської влади. І лише тепер, в Українській державі, цей старовинний костел знову повертається до життя, пише Свобода
Костел звів власник цих земель – князь Юрій Збаразький. Це він, краківський каштелян, утримував у своїх військових загонах священиків- бернардинів, а в 1627 році поселив їх в невеликому, побудованому для них дерев’яному монастирі в Збаражі. Одночасно Юрій Збаразький почав будувати мурований костел і монастир в заболоченому місці південної сторони Збаража. Будівництво закінчилось в 1637 році. Про будівництво костелу Святого Антонія існує цікава легенда.
Місцевість коло річки недалеко від костелу була дуже болотиста. Кажуть, що походження назви міста може походити від старослов’янського слова «бара» — болото. Одного разу тією місцевістю їхав князь на кареті, і застрягла вона в болоті. Кликав, кричав князь про допомогу, і ніхто його не чув. Тоді він, піднявши руки до неба, почав молитися, кажучи: “Святий Антонію, спаси мене і мої коні, я на тому місці Тобі храм збудую». Його почули і вчасно витягли карету з болота (за іншою версію, коні з потугою самі вийшли з болота). Кажуть, князь повірив в те, що сам святий йому допоміг, дотримав слова, і на дубових палях був побудований перший костел Святого Антонія. Чому князь молився до Святого Антонія? Одна із версій каже про згадки об’явлення Святого в цій місцевості, бо в цих болотах загинуло дуже багато людей.
Трагічний слід в історії Збаража залишило турецьке військо, яке у 1675 році знищило комплекс будівель монастиря . І лише в 1746 році за сприяння графа Станіслава Потоцького розпочалось будівництво нового, набагато більшого, ніж попередній, костелу та монастиря, які збереглися до наших днів.
Важливе значення для життєпису костелу і монастиря мають такі факти: їх будівництвом керував проектант і виконавець Ян Ганц, архітектор з міста Кнурова, що в Сілезії. В 1752 році костел був посвячений під назвою Святого Антонія і відданий для користування. Повністю закінчений і обладнаний храм освятив другого серпня 1755 року Луцький єпископ Антоній Еразм Воллович. В найближчих роках було закінчено будівництво монастиря, відбудовано господарські будинки. Цікаво, що вся територія новозбудованого монастиря оточена досить високим камінним муром з оглядовими бійницями. А підземними ходами монастир мав сполучатися із замком.
Костел був мурований з каменю в стилі бароко, він – трьохнавовий. Середня нава вища від бокових, перекрита напівциркульним склепінням, а бокові нави – хрестовим. Головний фасад костелу має вгнуту конфігурацію між двома боковими вежами. До слова, ці вежі – чотириярусні, закінчуються дерев’яними куполами, які покриті бляхою і увінчані металевими хрестами. Третя декоративна вежа над апсидою згоріла під час пожежі 1941 року. На сьогодні вона не відновлена. Дах костелу – високий, двосхилий, оформлений фронтонами, покритий бляхою.
В інтер’єрі костелу частково збереглися фрески художника XVIII століття Сливінського (однак його авторство не підтверджено). У 1750 році в костелі працював львівський різьбяр Антон Осінський, автор декору дев’яти вівтарів та цілого ряду статуй, що знаходилися в головному вівтарі. Варто зазначити: крім головного вівтаря, в костелі було ще дванадцять бокових, що давало змогу відправляти богослужіння священикам одночасно біля тринадцяти вівтарів.
На початку XIX століття біля костелу були встановлені чотири кам’яні фігури: дві — при вході святих Юрія і Антонія і дві на подвір’ї святого Йосифа і Матері Божої.
До костелу з лівої сторони притвору примикають келії монастиря. Вони тягнуться навколо лівої нави костелу і, з’єднуючись з торцем правої нави, утворюють замкнутий внутрішній дворик. Ці келії (1746-1755 рр.) – муровані, двоповерхові. Внутрішнє планування келій — коридорне (одностороннє). Декілька вікон північного фасаду келій оформлені ліпним орнаментом. Дах монастиря – високий, двосхилий, покритий бляхою.
В 1790 році монастирський костел почав виконувати функції парафіяльного (парафіяльний згорів у 1788 році, він знаходився на місці сучасного кінотеатру).
Другого липня 1941 року під час боїв за місто згоріло дерев’яне завершення веж і даху костелу, але вже через три місяці дах костелу був відновлений. До слова, у 1975 році відновлено дерев’яне завершення веж.
В 1946 році, коли на західноукраїнських землях відновилася радянська влада, костел і монастир були закриті. Польське населення переселено до Польщі, з костелу зробили склад, в монастирі — лікарню, а з 1970 року — напівпровідниковий завод.
І лише 25 серпня 1990 р. відбулося урочисте посвячення тимчасової каплиці, в якій проходило богослужіння. Заново костел освячений 3 серпня 2000 року львівським архієпископом Мар’яном Яворським.
Реставрація костелу розпочалася за отця Максиміліана, якому передавалися гроші зі всієї Польщі. Римо-католицька громада дуже хотіла допомогти українській громаді у відкритті храму. Та найперше потрібно було змінити перекриття святині, а дах був покритий бляхою. Для відновлення костелу довелося виконати ряд інших складних робіт – було розчищено підвал, останки людей, що були там поховані, перепоховали на кладовищі, побілили стіни і склепіння над головним вівтарем.
В лютому 1994 р. у Збаражі був створений Державний історико-архітектурний заповідник. Костел, який є пам’яткою архітектури ХУІІ століття, було передано на баланс даної організації. А у квітні наступного року відновилася реставрація костелу, яка врахувала необхідність збереження давнього розпису храму. Високий двосхилий дах був оформлений фронтонами, поновлено тинькування бокових стін храму і фасаду монастиря. Згодом відреставрували два вівтарі, які знаходяться по обидва боки від головного вівтаря (вівтар Матері Божої і вівтар Ісуса Христа). У лівому вівтарі була встановлена копія образу Матері Божої Збаразької, яка виготовлена стараннями арцибіскура Перемишля і освячена папою Іваном-Павлом ІІ (її передано в рідну парафію Ігнація Токарчука). Інші вівтарі не були реставровані, а стіни побілені в білий колір.
Монастиреві і костелу довелося пережити не лише політичні катаклізми 20 століття, але й техногенні. У липні 1997 р. пожежа знищила дахи над монастирем, дерев’яні перекриття над другим поверхом східного крила, завдала великої шкоди склепінням другого поверху та вивела з ладу металеві затяжки, якими укріплювали пам’ятку. Внаслідок цього священики змушені були винаймати приміщення для проживання. Великий об’єм знищених приміщень унеможливив їх подальше перебування у монастирі.
У терміновому порядку було розроблено проект і ліквідовано аварійний стан монастиря. А монастирські приміщення відремонтував Державний історико-–архітектурний заповідник у 1998 році. А з 2005 року в приміщенні монастиря розміщені санепідемстанція, бібліотека, редакція газети “Народне слово”, держказначейство.
І ось 3 вересня 2000 року костел заново освятив львівський митрополит Мар’ян Яворський. На сьогодні – це римо-католицька парафія Збаража. У тому ж році силами римо-католицької громади міста було проведено ремонтно-реставраційні роботи внутрішнього об’єму костелу і поновлено художній розпис вівтарної частини. Розпочато роботи з влаштування мармурової підлоги та виконано ряд інших робіт з мощення бруківки подвір’я монастиря.
У 2002-2004 роках, коли настоятелем костелу був отець Льонген (Вальдемар Кольочик), дияконом Флоріан Кравенський, а катехізатором при ньому – отець Полікарп (Анатолій Стрелківський), було привезено стародавній образ Святого Антонія, із останків вівтаря було складено головний вівтар, який прикрасили збереженими скульптурами ангелів, які збереглися. Також реставрували бічний вівтар Святого Франциска.
Колись знаних людей міста, або фундаторів храму, а також священиків з пошаною хоронили у підвальних криптах. Але вандали радянського часу, які нищили все, – сплюндрували їх останки, не задумуючись, що там могли лежати останки чийогось прадіда… Однак на початку 2000-х було проведено роботи з упорядкування підвальних приміщень святині. Останки давніх захоронень, які були розкидані на долівці підвалу, були зібрані у декілька трун, а інші перепоховані у вівтарній частині підвального приміщення храму.
У самому костелі був оновлений весь інтер’єр. Закуплені нові лави для прихожан храму, споруджена сповідальниця. А ближче до наших днів, у 2012 році, були проведені роботи з реставрації двох веж та верхнього фронтону костелу Святого Антонія і Святого Юрія. Дані заходи були ініційовані дирекцією Національного заповідника «Замки Тернопілля», відділом охорони та реставрації пам’яток історії і культури заповідника та настоятелем храму – отцем Берардом (Анатолієм Задойко). Були пофарбовані металеві покрівлі та дерев’яні елементи обох веж костелу. У даний час проводяться роботи із упорядкування підвальних приміщень святині, зокрема, їх освітлення і загального доступу для відвідування.
У костелі були також демонтовані старі тепломережі, які встановлювались у 50-і – 60-і роки ХХ століття. Та, на жаль, внаслідок проведення цих робіт були порушені фундаменти храму – з того часу пивниці костелу постійно підтоплюються. Зазнали деформації стіни: на хорах наріжна тріщина досягла величини долоні.
З роками через відсутність водовідведення вся дощова вода із даху попадала зразу ж на відмостку з бруківки, яка була встелена без стоків для води і без ухилу від фундаменту, тим самим ще більше зволожуючи його і цоколь. Тому не дивно, що почалися руйнуватися продухи північної сторони храму, з’явилися вивали в кладці стін, і велика кількість води попадала в підвальні приміщення через зруйновані віддушини.
Із 2016 року настоятелями дому та парафії є отець Давид (Анатолій Мокрий), отець Йосафат, брат Станістав (Андрій Куберський), отецьВіктор.
А вже у 2018 році були проведені реставраційно-ремонтні роботи з відновлення кладки стін цоколя і фундаменту споруди з подальшою гідроізоляцією, облаштуванням водостічних ринв, що дасть можливість здійснити відведення води з підвальних приміщень святині і провести осушення затоплених підземель монастиря.
Брак державного фінансування не дає змоги провести повний об’єм необхідних консерваційних і реставраційних робіт всередині храму. Потрібно також укріпити, а з часом відновити розпис стін, оновити знищені вівтарі з унікальною дерев’яною скульптурою визначного майстра Антона Осінського.
Як бачимо, костел Святого Антонія з Падуї і Святого Юрія мученика є одним із цінних зразків бароко на західноукраїнських землях. Досліджуючи його історію та вивчаючи унікальну архітектуру, зустрічаємо ще багато цікавих загадок, які ховаються у цих старовинних стінах храму. Добре, що реставраційні роботи проводяться не поспіхом, тобто в силу обставин вони протяжні у часі. Тому що кожний відновлений елемент – це цілий фрагмент нашої історії. Саме тому можна визнати, що інтер’єрний ансамбль костелу в Збаражі є неповторною пам’яткою архітектури, скульптури і монументального живопису на території Західної України в другій половині ХVІІІ століття, цікавим зразком синтезу мистецтв того часу.
Наталія Ганусевич,
науковий співробітник
Національного заповідника «Замки Тернопілля»
