Спуск, підйом, падіння, випробовування, радощі, прикрощі, сум, сльози, розчарування, а потім тріумф…життя- дивна штука!
То кидає у вир, то піднімає на п’єдестал. У гіршому випадку можна у підсумку так і нічого не зрозуміти, навіщо це все було.
Та пізнання відбувається у порівнянні…
Перед церквою у Тернополі сидить чоловік у чорному- монашому, у нього довге, трохи скуйовджене волосся аж до пліч, полив’яні очі, яких з- за насуплених брів майже не видно, здається він розівчився усміхатися… назавжди. Може тому, що він безхатько.
Та щедрий безхатько- тримає в руці крихти хліба …і воркує до голуба, щоб його погодувати.
Він не дивакуватий, він звичайний. Навіть не сумний чи зневірений, він …просто живе…нинішнім днем, як Бог посилає, так і живе. Харчується тим, що прохацько потрапить у його монашу шапку. Не багатослівний, проте повідав, що в Тернополі з 2004, родом з Бахчисарая. Каже, після окупації Криму не міг більше залишатися у тій місцевості. Чому у Тернополі?!! Бо тут спокійне містечко, і йому тут добре… Просто живе, так як живеться.
Автор: Наталія Назар
ІВ «7 Днів»
