Карна справа, на жаль, не пояснює, яка крива стежка звела разом мешканця маленького села на Тернопільщині, львів’янина та уродженця Вінниччини. Був ще один чоловік, однак трійця про нього тільки і знала, що зветься Янеком і до Тернополя періодично звідкись приїжджає, пише Номер 1
Отож усе почалось із того, що у січні цього року 31-річний Василь Ф. із Микулинців познайомився у Тернополі на автовокзалі з таким собі Андрієм із Вінниччини. Як годиться, чоловіки розговорились за пивом. І Андрій, поміж іншим, запитав, чи не може новий товариш допомогти виготовити паспорт, але не просто іноземний, а, скажімо, польський, щоби легше було виїхати в Євросоюз. «Хочу помандрувати Європою», – сказав, криво посміхаючись. Василь недовірливо гмикнув, але пообіцяв поцікавитись. «Тисячу євриків даю, вистачить?» – нервово вигукнув юнак. Чоловіки випили «на коня», обмінялись номерами телефонів і розійшлись.
Проте обіцяна тисяча не давала спокою безробітному Василю. У селі, ясна річ, ніхто навіть у руках не тримав документа із коронованим орлом на обкладинці, що відкривав закордонний небокрай. І раптом Василь згадав про співмешканця своєї куми, такого собі веселуна Янека. Чим він займався, лишалося загадкою: періодично їздив до Польщі, а потім вертався. Не вагаючись, ввечері Василь пішов до куми і, дістаючи пляшку, підморгнув жінці: «Оксано, збігай у погріб за маринованими огірочками». Та незадоволено смикнула плечима, але таки вийшла, ображено мовивши: «Я до сусідки».
Василь мовчки розкоркував оковиту, випив і чесно все розповів поляку. Той вислухав, мовчки взяв пляшку, налив горілки: «Давай за Євросоюз!» – і захрустів огірочком. Потім уважно подивився на сусіда і кивнув: «Буде тобі паспорт, а якщо все пройде добре, за ціну домовимось».
І справді, наступного дня приніс Василеві польський паспорт, виданий якомусь пану Любовському. Лишалося тільки поміняти фото. І тут молодик згадав про свого «колегу», такого собі 55-річного Ігорчика з Закарпаття, який нещодавно чомусь перебрався до Львова. Не гаючи часу, зателефонував до нього та обережно почав розпитувати, чи не знає когось, хто підробляє документи. Та Ігор був не ликом шитий, швидко зметикував, що «накльовується» добра справа, і різко перебив: «Менше говори. Я днями планую їхати у твої краї, давай десь пива вип’ємо!»
Васька від радощів аж підскочив, але стримався: «Без питань».
Вони зустрілись у тому ж пивбарі на автовокзалі й Василь у двох словах розповів про ситуацію, щоправда, обіцяну винагороду зменшив наполовину. У відповідь друзяка лише поцікавився, чи надійний клієнт.
«Не переживай, надійний, і гроші має», – запевнив співрозмовник.
Відтак домовились, що Василь зустрінеться з «клієнтом» і візьме у нього завдаток та оптичний диск із його кольоровими фотокартками. Попрощавшись із товаришем, Василь одразу зателефонував до вінничанина, запитав, чи, бува, не передумав мандрувати Європою.
- А ти можеш квиток дістати? – парирував той.
- Можу, от тільки треба твоє фото на диску та хрустку купюру з малюнками Євросоюзу.
- Без питань. Скільки?
- 650 євро на дрібні витрати, – тихо, але чітко сказав Василь.
- Добре, зустрінемось на тому ж місці. Буду виїжджати, зателефоную, – і поклав слухавку.
Зважаючи, що за пару днів Андрій зателефонував, наміри в нього були серйозні. Або час підтискав. Обом було не до балачок, тож вінничанин мовчки простягнув конверт із диском та загорнуті у газету гроші. Василь швидко все перевірив і мовчки кивнув: «За якість не переживай – це справжній польський паспорт». На тому і розійшлися, а вже за декілька днів житель Микулинців передав спільнику польський паспорт, диск і 220 євро. Вже на суді Ігор Ш. зізнався, що половину суми віддав «майстрові», решту лишив собі. Так от, третя зустріч Василя з Андрієм виявилась фатальною: обох затримали співробітники СБУ та вилучили і підроблений паспорт, і справжні 450 євро. Хлопці героїв із себе не вдавали, а все чесно розповіли і навіть погодилися співпрацювати зі слідством, у підсумку суд це врахував і засудив кожного до 5 років позбавлення волі, але з іспитовим строком на 1 рік 10 місяців. Обвинувачені вироку не оскаржували…
Олекса Чиж
Джерело: Тижневик “Номер один”
