– Миюся у теплій ванні. Світлана мені свої речі дала. Ліжко дала. Маю де спати, – розповідає безхатько Людмила Сидоренко. У січні на сайті Про Те йшлося про цю жінку в публікації «У Тернополі жінку-безхатченко, яка живе у жахливих умовах, обкрадали наркомани». Людмила Михайлівна донедавна ночувала у напіврозваленій покинутій хаті з дірявим дахом і незаскленими вікнами.
– Я уже там не живу, – говорить. – Свєтка мене до себе забрала. Я сиділа на зупинці. Вона підійшла з паличкою, присіла коло мене. Каже: «Я хочу з вами поговорити. Йдіть до мене жити». Під’їхав її племінник машиною. Нас обох забрав. Cказав: «Це – ваш дім. Живіть тут».
Свєта читала по мене статтю. Що живу в розваленому домі. Тепер я їй помагаю. Її діти за кордоном. Вона багато важить. Нічого не може робити. От йду до магазину. Вона попросила свіжого хліба взяти і олії. І хоче солодку воду. Зараз прийду, води їй погрію, допоможу помитися.
У напіврозваленому будинку Людмила Сидоренко жила з двома собаками. Забрала їх із собою до нового помешкання.
– Собачки зі мною, – сміється. – Свєтка їх годує, обнімає, гладить. Вона мені каже: «Не ходи уже по смітниках. Є що їсти – повний холодильник. Що хочеш, то і бери». Мені вже веселіше жити. Золота людина.
Текст і фото: Наталія ЛАЗУКА
